Вийти на розмову з жителями села змушували самі обставини. Федір Петрович Мераджи – Деленський сільський голова – розумів: без їхньої особистої участі у розв’язанні проблем, що накопичилися, не впоратися. Навіть за умови того, що оновлений депутатський корпус буде працювати, не покладаючи рук. До сходу села готувалися ґрунтовно. Запрошення були рознесені до кожної оселі. І люди не проігнорували такого кроку сільського голови. У його звіті були чесно озвучені реальність та чітке бачення шляхів до позитивних змін життя селян.
Багато років не збиралося стільки народу на сход села. І проходив він не в колишній чудовій залі для глядачів Будинку культури – колись гордості району, – а у фойє. Тому що й зала, і всі кабінети, кімнати знищила вода, яка протікала через дах. Зруйнувалося чудове ліплення стель, здибилася підлога. Але ж декілька років тому бригада молодих будівельників однієї з організацій, що виграла тендер, у лічені дні дах ремонтувала. Тоді багато хто в селі у якості робіт засумнівався, а офіційного контролера не було. І дуже шкода! Дах, на ремонт якого були витрачені чималі кошти, сьогодні протікає, як і протікав «до того». Він – як докір відвертої несумлінності та цілковитої безвідповідальності тим, хто одержав гроші за свою «лажову» роботу.
Але залишати усе як є сільський голова та депутати не мають наміру. Ретельна експертиза будинку визначила вартість робіт майже в мільйон гривень. Дуже солідна сума, але в районі її повважали об’єктивною. І проектно-кошторисну документацію було затверджено. Тому що позбавити таке велике із чудовими традиціями болгарське село Будинку культури означає – позбавити людей можливості духовно розвиватися. Його народний творчий колектив «Дулакчія» – призер багатьох республіканських, обласних, районних конкурсів – давно зажив слави та популярності.
Багатозначна фраза пролунала на сході: «Не можна до свого села ставитися по-споживацькому». Особливо актуальною вона була під час обговорення питання про самооподаткування. Тим більше, що останні кілька років воно взагалі не порушувалося. Деленці після конкретного звіту сільського голови переконалися: місцевий бюджет нинішнього року більш ніж скромний. На благоустрій не виділено жодної копійки. Але ж потрібно оплачувати найнятий транспорт для вивезення сміття, що накопичилося, ліквідації несанкціонованих звалищ. Потрібно продовжити роботи щодо освітлення вулиць. За розрахунками Мераджи, якщо кожний дорослий житель села буде справно вносити до сільської каси по 3 гривні щомісяця, то набереться сума в 51 тисячу. Сам цей факт деленців вразив. Хоча їм і відома подібна практика сусідніх сіл – Нової Іванівки, Задунаївки. Тому проти не було жодного голосу. І потім люди бачили: сільська рада – на сторожі всього, що в селі відбувається. Вийшов з ладу котел у дитячому садку – в екстреному порядку вишукали 20 тисяч гривень на придбання нового котла. Через три дні опалення було відновлено. Як і давно бездіяльна система вуличного освітлення. У цьому допомогло і єдине велике на території сільради фермерське господарство «Деленське», виділивши для провадження робіт своїх електриків. Із проблемою впоралися за 10 днів. І коли в новорічні свята на вулицях спалахнуло світло, усі були задоволені. Ось і тепер деленці готові в усьому допомагати своїм депутатам і сільській раді. Навіть у такій непростій справі, як водопостачання села. Для цього села, розташованого на горбкуватій місцевості, воно завжди було проблемним. Найбільше страждали жителі верхніх вулиць, куди потоки води, втрачаючи тиск, не доходили. А все – через помилку тих, хто цю особливість рельєфу під час прокладання водопроводу не врахував. Однак у грудні минулого року з обласного бюджету розвитку Деленській сільській раді було виділено 295 тис. грн. Завдяки їм, вже покладено у траншеї понад 1100 метрів шланга. Закуплено нову вежу Рожновського. З настанням тепла роботи будуть завершені.
У селі – як у приватному будинку. Щодня треба обов’язково робити щось корисне для його підтримання в порядку. Федір Петрович вважає саме так. Провели вже чотири сесії сільської ради. Депутати-початківці завзято освоюють цю непросту науку.
– Власне, – говорить Мераджи, – ми всі разом навчаємося, адже я теж сільський голова-новачок. І, по-моєму, нам це непогано вдається.
