При територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Савранської районної державної адміністрації вже рік функціонує відділення соціальнопобутової адаптації. Працює воно за двома напрямами: робота з молодими інвалідами, організація творчого дозвілля людей похилого віку і надання медичних, швейних та перукарських послуг. Тут обслуговуються до 300 підопічних. Із них восьмеро – молоді інваліди (з 18 до 29 років), котрі на постійній основі щоденно займаються у відділенні, яке з’явилося не випадково. Адже співробітники центру упродовж років опікуються дітьмиінвалідами. Коли ж вони виростають, то вже дорослими також потребують соціальної адаптації в побуті. Як пояснила директорка закладу Надія Брицька, при переході на нові умови роботи, під час перегляду переліку структурних підрозділів згідно з чинним законодавством, вирішили утворити саме це відділення, аби надавати допомогу людям із обмеженими фізичними можливостями.
– Минулого року у серпні ми відкрили приміщення для цього відділення, – далі розповідає Надія Олександрівна. – Своїми силами відремонтували стару будівлю, яка була захаращена сміттям та непотребом. Замінили тут вікна, двері, облаштували всередині, поштукатурили ззовні. Словом, із старого зробили нове. До того ж придбали все необхідне для роботи: меблі, приладдя, телевізор, комп’ютер, музичний центр. У планах створити кімнату для занять лікувальною фізіотерапією, з послугами масажиста, застосування фіто– та ароматерапії.
Оглядаємо разом це приміщення. Тут дійсно привітно і затишно. Три кімнати повністю пристосовані для плідної роботи. Одна з них – для проведення масових заходів. Інші – для занять гуртків. Саме в цей час восьмеро молодих інвалідів переглядали на DVDустановці свою улюблену стрічку. Враховуючи їхні смаки, зібрали фільмотеку. Разом із завідувачкою відділення Світланою Дзюбенко вони «качають» з інтернету фільми, що їм подобаються.
За період роботи Світлана Михайлівна вже зріднилася зі своїми підопічними. Каже, що вони сюди приходять, як до другої домівки. Щоранку о восьмій вихованці зустрічають завідувачку і діляться з нею усім, що їх хвилює. А потім починаються заняття. В такій атмосфері години, проведені разом, збігають дуже швидко.
– Ось наш розпорядок занять на тиждень, – завідувачка показує журнал. – Працюють гуртки «Умілі руки», «Трудова терапія», діє студія «Забава». Найбільше подобаються вівторкові кулінарні дні. Випечені власноруч на нашій кухні солодощі обов’язково подаємо до чаю, і смакують ними всі – і хлопці, і дівчата, – з любов’ю розповідає співрозмовниця.
По досвід роботи Світлана Дзюбенко їздила до своїх колег у Кам’янецьПодільський. Там тривалий час діє такий центр, тому повчитись було чому. Почерпнуте одразу застосувала на практиці: систематизувала заняття та поєднала їх з розважальними заходами. На врочистості запрошують рідних та близьких інвалідів і вже всі гуртом відзначають свої святкові дні. Серед таких – День Святого Миколая, Восьме Березня, День Святої Пасхи. З весни група інвалідів почала відвідувати служби в храмі Касперовської ікони Божої Матері у селищі Саврань. Настоятель храму протоієрей Олег (Романов) неодноразово бував у відділенні, проводив бесіди із підопічними. Отець Олег освятив приміщення і подарував співробітникам ікону Божої Матері «Нев’янучий цвіт».
– У церкві я відчуваю себе дуже добре. Гарні напутні слова каже нам батюшка, – ділиться своїми враженнями одна з підопічних – Олена Майданюк.
Оленці через недугу важко говорити, але щирість так і світиться в її очах. А ще вона вірить, що Бог не залишить її та її друзів і поруч завжди будуть ті, що допоможуть їм у житті.
…На прощання дівчина подарувала мені картину. На альбомному аркуші Олена зобразила річку, рибки, що плескаються у воді, і дощові хмари, з яких рясно спадає на землю життєдайна волога. Уже півмісяця у селищі стоїть 40градусна спека, отож всі ми благаємо у неба дощу. Наші з Оленкою бажання збіглися, і ми вирішили назвати її картину «Іди, іди, дощику…».
