Шокуючою для морської громадськості стала заява першого заступника голови профспілки працівників морського та річкового транспорту України Олега Григорюка про те, що
«з 20 серпня цього року частина українських крюїнгових компаній може припинити своє існування». Профспілковий лідер пояснює це тим, що від зазначеної дати набуває чинності Конвенція Міжнародної організації праці 2006 року «Про працю в морському судноплавстві». І цей документ стане в Україні обов'язковим для виконання, говорить він в інтерв'ю кореспондентові інформагенції «Вікна-Одеса».
Але ж Конвенція не ратифікована державою, отже, не може мати для неї юридичної сили, здивовано заперечують тисячі моряків-«підпрапорників», чиї інтереси ця теза зачіпає впрост, оскільки містить у собі загрозу безробіття.
Не меншою мірою вона стосується й життєдіяльності підприємств-посередників у працевлаштуванні моряків під іноземний прапор.
Категоричність такого прогнозу викликала, зокрема, обурення моряків, що входять у Всеукраїнську профспілку трудових мігрантів «Свята Софія». На чолі з її головою Юрієм Бичковським вони вбачають тезу про можливе припинення посередницької діяльності не тільки суб'єктивною, але й такою, що містить низку юридичних посилань, які потребують ретельного розгляду. Так, насамперед, у національному законодавстві не закріплено поняття «крюїнгова компанія». Більше того, різними по суті є поняття «українські крюїнгові компанії» та «компанії, що займаються працевлаштуванням моряків», однак ототожнені Олегом Григорюком.
– Посередник не є роботодавцем стосовно осіб, яким надає послуги з посередництва. Своєю ж чергою, працевлаштування здійснюється підприємством або установою, що приймає до себе на роботу. І таким чином стає роботодавцем. При цьому між підприємством або установою та найнятим працівником укладається трудовий договір. У той час як договір про надання послуг між посередником і клієнтом, що до посередника звернувся, є цивільно-правовим, – пояснює Ю. Бичковський.
При цьому він загострює увагу на згаданому в інтерв'ю положенні Конвенції-2006 про надання безкоштовних послуг із посередництва, що буцімто мусить «прибрати з ринку тих, хто не може працювати за високими вимогами Конвенції». Теза зовні начебто приваблива. Але суперечить чинному законодавству України. Бо послуги посередника є господарською діяльністю, яка, як записано в Господарському кодексі, має цінове вираження та вартісний характер. Посередництво – це підприємництво, яке, властиво, має на меті одержання прибутків. І нічого негожого немає в тому, що тут наявні й установлені ціни на послуги, і принцип комерційного розрахунку. Порядок оплати послуг, а також можливість і право їх надавати встановлені Ліцензійними умовами, на підставі яких офіційно працює посередник. Із платежів клієнтів (тих же моряків) за послуги держава одержує податки. Тобто тримає роботу посередників під контролем. А щодо положень нератифікованої Конвенції, то вони не співвіднесені із внутрішнім законодавством. Тому виконання або невиконання їх – справа добровільна, підсумовує Ю. Бичковський.
Зокрема, це робить для українських посередників не обов'язковим конвенційний припис про проходження ними сертифікації. Чинне законодавство також не зобов'язує посередника одержувати Свідоцтво про відповідність. Для легальності роботи йому досить ліцензії, виданої державою. Тому висловлювання про те, що «агенціям, які не пройдуть сертифікацію, доведеться припинити свою діяльність», видається заквапливим.
Уже не раз говорилося, що Україна не відмовляється від ратифікації Конвенції 2006 року, але статися це мусить не зараз. У листі Міністерства інфраструктури України від 20 квітня 2011 року сказано, що повернутися до обговорення теми про підписання цього документа буде раціональним тільки після підбиття підсумків Державної цільової програми розвитку вітчизняного суднобудування. Її виконання розраховано до 2035 року. Питання про ратифікацію буде так актуальнішим, як скоріше ставатимуть до ладу судна відродженого національного флоту. Без наявності їх підписання Конвенції логічно не вмотивоване, бо її дія поширюється саме на судна під національним прапором держави, що приєдналася. Цієї ж думки дотримується й Міністерство праці та соцполітики України.
До речі, дану точку зору підтримав Прем'єр-міністр України Микола Азаров, який підписав відповідне доручення №9685/5/1-11 від 13 травня 2011 року. Ці факти вносять корективи в повне прикрості висловлювання профспілкового лідера про те, що держоргани не виказують зацікавленості щодо Конвенції. У той час як українська влада давно визначила свою позицію стосовно ратифікації.
І не даремно, вважає Ю. Бичковський. Адже Конвенція 2006 року увібрала в себе положення та норми 35 інших конвенцій МОП, серед яких і ті, що в попередні роки були відкинуті як Україною, так і більшістю країн морської світової спільноти. Ратування МОП за приєднання морських країн до даної конвенції, називаної також Зведеною, може викликати дискримінацію в процесі працевлаштування. Зокрема, посередники, які беруть плату за послуги (але – не за працевлаштування, як нерідко формулюють прихильники сьогоднішньої ратифікації), опиняться поза законом.
За даними Міністерства праці та соцполітики України, у країні зареєстровано 650 ліцензованих підприємств, що мають право сприяти в працевлаштуванні за кордоном. Причому представникам спеціальностей не тільки морських, а будь-яких. Інша справа, що у 2012 році з 86723 громадян, що зуміли з їхньою допомогою найнятися до іноземних роботодавців, 75500 – мореплавці. Страшно уявити, що буде в країні, якщо ця маса людей виявиться без заробітку, їхні родини – без годувальників. Але ж до цього може призвести один квапливий розчерк пера.
Водночас на ринку працевлаштування господарюватиме десяток представництв судновласницьких компаній, що здійснюють пряме наймання на роботу, тому – безкоштовне. Але, по-перше, вони не зможуть забезпечити зайнятість згаданим тисячам моряків України. По-друге, на ринку запанують відносини несумлінної конкуренції за рахунок того, що чужинці задарма одержать усі переваги. А система посередництва, що у квітні цього року відзначила своє 23-річчя, буде зруйнована.
Без майбутнього залишаться випускники морських навчальних закладів, закриються через непотрібність центри перепідготовки плавскладу, розпадеться цілий прошарок інфраструктури, що забезпечує сьогодні чималий обсяг податкових відрахувань до скарбниці. Хіба йдуть такі втрати у порівняння з віртуальними перевагами Зведеної конвенції 2006 року?
