Для створення сільського музею жителі Слюсаревого зібрали багато цікавих речей.
– У сільському клубі виділено спеціальне приміщення для оформлення музейної кімнати. Як бачите, експонатів у нас багато, – показує скарби завідувачка осередку культури Тетяна Шкрабак.
Оскільки село розташоване майже у лісі, то більшість побутових речей виготовлені із дерева. Серед них – лавки, стільці, столи, а також ліжка. Можна сказати, що ці речі ексклюзивні, адже зроблені власноруч, і їм не один десяток років, а то й за сотню літ. От, наприклад, чесало – використовувалося для розчісування і очищення лляного волокна та підготовки його до прядіння. А виглядає ця проста річ так: у круглу дерев’яну основу забиті гострі металеві «зуби». І зроблене чесало дбайливими господарськими руками, мабуть, ще у позаминулому сторіччі, коли жінки у селі пряли з льону сорочки.
Тут є багато вишивок. Цінні вони тим, що зроблені на полотні. Нині ж рукодільниці, здебільшого, вишивають на спеціальній канві. Вона помережена дірочками, що спрощує процес вишивання.
Привертають увагу старовинні ікони. Лики святих в кіотах, оздоблені у старовинній сільській манері орнаментом, квітами, листям винограду тощо.
Після відвідин музею зрозуміло, чим жило і займалося село впродовж свого існування. Цікаво, що заснували його за часів цариці Катерини ІІ, яка відправляла непокірних подалі від царських очей. Отак і з’явився серед лісів південний виселок. Щоправда, непокірна вдача не раз проявлялась у місцевих жителів. Так, у роки Великої Вітчизняної війни у Слюсарівському лісі базувався партизанський загін «Буревісник». Місцеві жителі, ризикуючи життям, допомагали партизанам і таким чином проявляли супротив ворогу.
Донині партизанська база збереглася, тут відбуваються зустрічі із колишніми воїнами, в них беруть участь вчителі та учні Слюсарівського навчально-виховного комплексу. Тому цей своєрідний музей під відкритим небом можна вважати філією Слюсарівського сільського музею.
