У політичному житті іноді трапляється так, що дещо, ставши причиною масових заворушень, а потім досягнувши своєї мети, зрештою вже практично нікого не турбує. Це саме випадок багатостраждальної Угоди про асоціацію між Україною і ЄС. Нагадаємо, саме відмова підписати угоду з боку колишнього керівництва України на чолі з екс-президентом Януковичем у листопаді 2013 року стала передумовою (хоча й не єдиною причиною) Євромайдану і Революції гідності в січні-лютому. І ось, 21 березня, в напружених умовах постреволюційних недоладів і анексії Криму, Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом було підписано на саміті ЄС у Брюсселі. З боку ЄС, що фактично визнав нову владу в Україні, свої підписи під політичною частиною угоди, попередньо поділену двома протоколами на політичну і економічну частини, поставили перші особи ЄС: голова Європейської ради Герман ван Ромпей, голова Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу та керівники 28 країн – членів ЄС. Від України документ підписав Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк.
Без овацій
Ця, здавалося б, епохальна подія в історії незалежної України, пройшла майже буденно й залишилася поміченою хіба що у вузькому колі фахівців і зацікавлених активістів громадянського суспільства. А тим часом ідеться й про довгострокову стратегічну перспективу нашої країни, і про пріоритети її внутрішньої та зовнішньої політики на найближчі роки, і про подальше просування європейської інтеграції, і про принципово новий рівень стратегічного партнерства, до якого Україна й об'єднана Європа йшли від 2007 року. Більше того, тема Угоди про асоціацію залишалася заголовною в загальнодержавному та загальноєвропейському дискурсі щонайменше останні три роки.
І ось принципово важливої – хоча й проміжної, але довгоочікуваної – мети досягнуто. Але чомусь виявилося, що великої ейфорії від дипломатичної перемоги в Брюсселі 21 березня цього року особливо ніхто не зазнавав. З одного боку – добре: надто вже часто в історії України те, що зустрічалося загальною ейфорією, потім проводжалося глибокою зневірою аж до трагедій. Є й об'єктивна причина бути стриманим: непомірно високу ціну заплатила Україна за те, щоб поки що лише спробувати стати в один ряд із успішними європейськими демократіями та почати асоціюватися з Європою, адже відзначені в Угоді про асоціацію українські зобов'язання провести демократичні реформи також скріплені кров'ю «Небесної сотні». І тут далеко не до святкового настрою.
Водночас є й цілком прозаїчне пояснення того, чому дана тема досі викликає поки що лише стримане натхнення у єврооптимістів і змушує потирати руки євроскептиків: ми надто мало знаємо про угоду; її текст, що включає в себе як політичну частину, так і поки ще не підписану економічну – у контексті формування зони вільної торгівлі між Україною і ЄС, має суто прагматичний, часом «нудний» для простого обивателя характер. А головне – ми поки ще не відчули й об'єктивно не могли ще відчути дію асоціації повною мірою, перші результати дії угоди, особливо економічної її частини, стануть доступні для розуміння й аналізу не раніше, ніж через рік. Крім того, збройна анексія Криму та подальші спроби Росії дестабілізувати ситуацію на південному сході України значною мірою відсунули на задній план тему євроінтеграції. Однак рано чи пізно вся Україна (сподіваємося, разом із повернутою під її суверенітет тимчасово окупованою територією АРК) опиниться в умовах повноцінної дії Угоди про асоціацію України з ЄС. А там визначено ті правила громадського та державного життя, за якими Україні доведеться ледве не заново починати будувати незалежну й суверенну державу вже від сьогодні. У зв'язку з цим для початку пропонуємо коротко зупинитися на тому, що спричинило підписання угоди.
Що ми одержали
Виконання політичної частини документа почалося відразу ж після підписання. Економічна частина набуде чинності після завершення в Україні президентських виборів (нагадаємо, їх намічено на 25 травня). Щодо останнього вже з'являється ясність: голова представництва ЄС в Україні Ян Томбінський 17 квітня заявив, що зона вільної торгівлі почне роботу з 1 листопада цього року. Скоріш за все, вже новому Президентові України належить підписати протокол до другої частини угоди. Під уже підписаною частиною маються на увазі розділи, що включають у себе загальні принципи угоди, положення про політичний діалог, реформи, політичну асоціацію, співпрацю та конвергенції у сфері зовнішньої та внутрішньої політики, а також інституційні, загальні та заключні положення.
Сюди не ввійшли розділи про співпрацю у сфері юстиції, торгівлі й торговельних відносинах, галузеву співпрацю у сфері економіки та фінансову співпрацю України і ЄС. Суто юридично поглиблена зона вільної торгівлі без винятків і обмежень у двосторонньому порядку діяти поки що не починає. Однак це анітрохи не порушує економічних інтересів України і не знижує значення асоціації: 14 квітня Рада ЄС схвалила рішення Єврокомісії в однобічному порядку знизити експортні мита для українських товарів. Фактично з 23 квітня ЄС запровадужє в дію ті положення угоди, які прямо стосуються запуску зони вільної торгівлі вже з кінця місяця.
Наприклад, 83% українських продовольчих товарів зможуть постачатися до ЄС без мит, іще 15% – із нульовим митом, але з лімітом в обсягах. Скасування мит, скоріш за все, діятиме до 1 листопада. Після цього мають набути чинності положення про зону вільної торгівлі між Україною і ЄС, яка встановлює дещо інші механізми доступу товарів і послуг на ринки одне одного. Властиво, європейські товари не мають таких преференцій на нашому ринку, що їх здобувають українські на ринку ЄС, – принаймні в період із квітня по жовтень.
Звичайно, це не означає, що всі вітчизняні аграрії ринуть продавати свою продукцію в Європі. Доступ на ринки ЄС одержать тільки ті, хто встиг пройти відповідну міжнародну сертифікацію якості згідно з євростандартами. Таких, за даними єврочиновників, в Україні лише 7%. Сертифікація всіх підприємств харчопрому може вилитися в кругленьку суму – 7 млрд євро. Очевидно, таких грошей немає. Крім того, на сертифікацію піде два-три роки. Тому широкомасштабної інтервенції української сільгосппродукції на ринки ЄС навіть у найближчі роки очікувати не випадає. Але, по-перше, з чогось потрібно починати, а по-друге, це та ціна модернізації та підвищення якості продукції, яку Україна мусить заплатити за свою євроінтеграцію, а отже за безпеку та якість. А після 1 листопада 2014 року доведеться конкурувати з європейською продукцією ще й на внутрішньому ринку. Структурні реформи потрібні сільськогосподарській галузі, та й усій українській економіці, як повітря. Повітря вільної, ліберальної, ринкової економіки.
Головне – цінності
Попри явні проблеми в економіці та «слабкі місця» вітчизняних виробників, голова українського уряду та чимало вітчизняних експертів все одно вважають, що відкриття європейських ринків принесе Україні в перший же рік понад $400 мільйонів. На даному етапі, за словами Арсенія Яценюка, «єдино правильне рішення – одержати від Європейського Союзу відкритий ринок для українських товарів, ще раз в Україні та в Європі провести консультації стосовно відкриття українського ринку для європейських товарів і далі – підписати другу частину». Очевидно, не виключається, і навіть прогнозується, що в економічній частині парафованого в березні 2012 року тексту Угоди про асоціацію можливі коректування, які треба буде скріпити додатковими підписами.
Угода про асоціацію вже в тому вигляді, в якому вона сьогодні діє, є беззастережним свідченням повної політичної підтримки України з боку ЄС на світовій арені, має дуже важливе психологічне значення для нас перед лицем російської агресії, закріплює принцип територіальної цілісності й непорушності наших кордонів, підтримує перспективу членства України в ЄС. На цьому етапі документ ставить крапку в дискусії про вступ України до Митного союзу, тим більше в період драматично складних відносин між Києвом і Москвою.
Угода про асоціацію – це не тільки економіка та політика в чистому вигляді. Це цінності. Підписавши політичну частину, Україна не тільки заявила про бажання, але й повною мірою взяла на себе зобов'язання дотримуватися універсальних гуманітарних цінностей в обстоюванні прав і свобод людини, принципів верховенства права та боротьби з корупцією. Своєю чергою ЄС визнав «європейськість» України та в якомусь сенсі взяв на себе відповідальність за її майбутнє, адже як відзначив єпископ Франції, Швейцарії та Бенілюксу Української Греко-Католицької церкви отець Борис Гудзяк, говорячи про українців і український Євромайдан, «уперше в історії Європейського Співтовариства на території Європи європейці віддали свої життя із прапором Європи в руках». Сподіваймося, не марно. І нам усім належить про це пам'ятати.
P.S. Свою точку зору на злободенну тему, яка сьогодні в усіх на вустах, висловив політолог Сергій Глєбов. Редакція сподівається, що ви, шановні читачі, поділитеся своїми думками, які ми опублікуємо на сторінках «ОВ».
