Тренер В’ячеслав Бойченко – щира людина. І сильна. Він створив власну школу самбо «Ратоборець», відому далеко за межами району.
– В’ячеславе Леонтійовичу, з чого все починалось?
– Двоє сусідських хлопців – Микола Ошовський і Михайло Штреблев – стали моїми першими учнями. Ми починали тренування на двох порваних шкільних спортивних матах, без самбовок та екіпірування. Згодом хлопці неодноразово ставали чемпіонами Одеської області з самбо і вже допомагають тренувати учнів. До речі, своє життя вони пов’язали зі спортом і нині навчаються у Південноукраїнському національному педагогічному університеті ім. Ушинського на факультеті фізичного виховання. За ними потім прийшли ще хлопці…
– Ви майстер спорту України з самбо. Розкажіть про свою спортивну кар’єру.
– Зі спортом я дружу з дитинства, щовечора грав у футбол з однолітками у дворі нашої двоповерхівки. Потім була секція карате, до якої потрапив у далекому вже 1987 році. Тоді це східне бойове мистецтво було таємницею за сімома замками. Означений вид спорту був заборонений і підпадав під кримінальну статтю. Проте наш сенсей Володимир Олексійович Сєдов на свій страх і ризик все ж примудрявся нас тренувати, за що йому велике спасибі. Саме в цій секції я сформувався як людина і спортсмен. На службу в армію пішов фізично підготовленим, де й познайомився з самбо. Мене тренував майор В.І. Симонов, учень легендарного Анатолія Аркадійовича Харлампієва, засновника боротьби самбо.
– Родина підтримує Ваше захоплення?
– Цього року син Богдан став призером Одещини з самбо серед юнаків. Ну, а якщо говорити про сімейні бійцівські традиції, то мій тато був непоганим футболістом, в армії служив у спортивній роті. Дідусь під час Другої світової війни був фронтовим розвідником і добре володів прийомами самооборони. Та й наше прізвище має бійцівське коріння....
– Сьогодні чимало коштів потрібно витратити на спортивні збори та змагання. Хто допомагає розвивати школу самбо?
– Головними спонсорами виступають, звичайно ж, батьки моїх учнів. Існує принцип: якщо ти хочеш щось мати, спочатку треба віддати. Батьки, які розуміють це, намагаються і морально, і матеріально допомогти своїм дітям активно займатися спортом. На жаль, від держави немає підтримки. Та є багато небайдужих людей. Насамперед, це Микола Балан, Надія Гончарук, Віктор Березовський, завдяки яким є де тренуватися. Добре слово хочеться сказати про директора ПП «Укрхліб-2» Імрана Бейбутова, у минулому спортсмена, який неодноразово допомагав з поїздками на великі змагання. Завдяки керівникові ПП «Агро-Діс» Івану Друмову секція самбо відкрита у селі Новогеоргіївці, вирішується питання про придбання борцівського килима.
– В’ячеславе Леонтійовичу, розкажіть про спортивні досягнення своїх вихованців.
– Сьогодні Ананьїв має п’ять чемпіонів і вісім призерів Одеської області як у спортивному, так і в бойовому розділах самбо. Дмитро Тарута – призер України. Багато юних атлетів отримали різні спортивні розряди, що є результатом старанних і наполегливих тренувань та перемог на турнірах різного рівня.
– Які у Вас перспективні плани?
– Маючи не просто секцію самбо, а Ананьївську районну федерацію спортивного та бойового самбо, ми хочемо провадити в нашому місті турніри за участю самбістів з інших міст. Якщо ж говорити про сьогодення, то ми готуємося до чергового чемпіонату області. Є величезне бажання перемогти і взяти участь в чемпіонаті України. І, звичайно, який же солдат не хоче стати генералом? Тож мріємо дорости до чемпіонатів Європи та світу.
Вірю, що хтось з наших самбістів у недалекому майбутньому таки доможеться цих спортивних висот.
