У ці дні в Іспанії проходить чемпіонат світу з баскетболу. Серед найкращих збірних планети опинилася й наша команда, що, безумовно, не може не радувати. Увійти в цей елітний клуб українцям дозволив успіх на торішньому «Євробаскеті» (така система добору команд на мундіаль у баскетболі). Але якщо роком раніше «синьо-жовтим» удалося приємно здивувати увесь світ, то цього разу стрибнути вище голови українські баскетболісти, на жаль, не змогли.
Жереб звів нашу команду в одній групі з екзотичними збірними Домініканської Республіки та Нової Зеландії, європейськими середняками Туреччиною та Фінляндією, а також фаворитом усього турніру – збірною США, зібраною із зірок Національної баскетбольної асоціації. Матч із американцями в календарі України значився останнім. Щодо цієї гри ілюзій, зрозуміла справа, ніхто не плекав. Тому від початку гадалося, що наша збірна постарається вирішити питання з виходом із групи заздалегідь, а гру проти «дрім тім» «надцятого» скликання проведе в режимі виставкового матчу.
Якщо судити з результату, то почали українці за здоров'я, обігравши команду Домінікани 72:62. Ця команда вважалася «темною конячкою», але аж ніяк не аутсайдером групи. Варто підкреслити, що світовий рівень баскетболу в останні роки істотно вирівнявся завдяки можливості натуралізації гравців, а також відкритим кордонам. Так, у складі домініканців є гравці, що виступають у сильних клубах Іспанії й Італії, і навіть свій представник у НБА. Тож при не найвиразнішій грі перемога над цією командою могла вважатися досягненням.
Але замість того, щоб розвинути свій успіх, уже в наступній грі Україна допустила формений провал, поступившись фінам – 76:81. Скандинави, як і українці, «здійняли чимало пилюки» на минулому Євробаскеті, зненацька ставши дев'ятими в загальному заліку й обійшовши таких грізних конкурентів, як, скажімо, Греція й Латвія. Але все-таки українцям було до снаги обіграти цю команду. Однак підопічні Фрателло самі ускладнили собі завдання. Адже попереду була гра з Туреччиною.
Турки привезли на мундіаль не оптимальний склад. Однак все-таки вмовили виступити свою головну зірку – центрового Омера Ашика із НБА. Загалом ростер Туреччини виглядав явно переважнішим за український (понад половину складу представляли гравці клубів-учасників Євроліги – аналог футбольної Ліги чемпіонів). Але Україна зуміла героїчно вийти зі скрутного стану й нокаутувати турків – 64:58. Ця перемога повернула нашу команду в боротьбу за вихід у плей-оф (для цього потрібно було потрапити в четвірку в групі із шести команд).
Залишалося лише обіграти Нову Зеландію – і тоді останній матч проти США перетворювався на очікувану формальність. На відміну від попередніх суперників України, у складі новозеландців зірок першої величини не було. Більша частина команди виступає в клубах своєї батьківщини або сусідньої Австралії. Незважаючи на те, що рівень баскетболу в цьому регіоні світу не такий вже й поганий, він явно не вищий за український. Тож потрібно було тільки перемогти. Чи розуміли це наші гравці й тренери? Напевне розуміли. А що перешкодило їм перейти від слів до справи? Питання риторичне... Можна лише констатувати, що в матчі, який обіцяв Україні історичний вихід у плей-оф мундіалю, наша команда знову зазнала фіаско – 61:73.
Шанс, безумовно, залишався – потрібно було просто обігравати США. Але як це зробити, якщо зірки НБА досі просто гралися на паркеті, не помічаючи суперників... Потрібно віддати належне нашій команді: вона трималася гідно. Якщо це послугує розрадою, то українці краще за всіх відзахищалися проти американців, пропустивши лише 95 очок (до цього «зірково-смугасті» забивали в середньому по 104 очки за матч). Проте поразка від «дрім тім» поставила крапку у виступі України на ЧС – 95:71. І, звичайно, вирішальним цей матч став лише за фактом. Наша команда власноруч вгаяла можливість стати сенсацією.
Приємно, що одним із лідерів України вже традиційно став одесит В'ячеслав Кравцов. Центровий приносив у скарбничку команди по 7,4 очка й 5,6 підбору в середньому за гру. Це небагато, але потрібно відзначити, що тренерський штаб завзято не хотів будувати гру команди через великих, хоча до чемпіонату саме ця лінія вважалася в нашій збірній найсильнішою. Проте Майк Фрателло віддавав перевагу типово американській манері баскетболу, у якій більшість атак віддавалася на відкуп «малятам». Українці часто атакували через дугу. А це, своєю чергою, перетворювало результати матчів на лотерею. Не пішло з фінами й новозеландцями – програли, пішло з турками – виграли. Втім, це лише поверхова причина невдачі нашої збірні. На своє виправдання тренери команди можуть навести фактор травми гравця французького «Нансі» Сергія Гладиря. Але ж це збірна – тобто найкращі 12 гравців країни! І раз не вдалося знайти заміну вибулому лідерові та перелаштувати гру команди по ходу турніру, отже, з вибором тренерський штаб усе-таки помилився. Зокрема, незрозуміло, навіщо було брати на мундіаль центрового южненського «Хіміка» Артема Пустового (зріст – 216 см) і не дати йому зіграти ні хвилини! Також дивно виглядає відмова від послуг найкращого молодого розігрувача країни, гравця БК «ОДЕСА» Клима Артамонова, який завершив минулий сезон з показником 5,8 результативних передач за гру, у той час як Олександр Мішула, що витиснув його зі збірної на мундіалі, робив лише 2 асисти за матч.
Загалом, питань більше, ніж відповідей. Але все-таки нашим хлопцям варто сказати спасибі – адже це був перший чемпіонат світу для України. Кілька «золотих поколінь» наших баскетболістів не змогли дістатися до цієї вершини. Тож досягнення нинішньої збірної вже ввійшло в історію. Але це не означає, що можна спочивати на лаврах. У нашої країни є великий баскетбольний потенціал. І настав час конвертувати його не просто в участь у великих турнірах, а в перемоги!
