Цими днями заступник голови Одеської обласної ради Петро Хлицов відвідав із робочим візитом Біляївський район.
…Дорогою говорили зокрема про переємність, про те, що кожне нове покоління будує своє життя та майбуття на фундаменті, закладеному попередниками.
– Президент Сполучених Штатів Америки Теодор Рузвельт якось сказав, що багатство Америки на шість відсотків складається з об’єктів нерухомості, на шістнадцять – із природних ресурсів і майже на вісімдесят – із людського потенціалу, – зазначив Петро Хлицов. – Тобто головне надбання будь-якої держави, зокрема й України, – це люди.
Петро Володимирович зробив акцент на людському чиннику не випадково. У плині поїздки він запланував відвідування легендарної особистості, ветерана Великої Вітчизняної війни, орденоносця Йосипа Івановича Гранковського. Біляївська райрада представила його кандидатуру на присвоєння звання Почесного громадянина Одеської області.
– Вчора я познайомився з поданням райради і завважив за свій обов’язок зустрітися із цією людиною, – сказав Петро Хлицов.
Біографія Й.І. Гранковського вражає. У 1941 році, щойно закінчивши середню школу, він вступив до партизанського загону «Буревісник», у якому воював у Савранських лісах до весни 1944 року. Після визволення Одещини від німецько-румунських загарбників його направили на офіцерські курси. І вже у званні лейтенанта повітряно-десантних військ, командуючи ротою, Йосип Іванович визволяв Польщу, Угорщину, Австрію, а закінчив свій бойовий шлях у Чехословаччині.
Після Перемоги капітан у відставці Гранковський обирається головою Островської сільради, потім – головою колгоспу «Росія» у Савранському районі, де після нього залишилися побудовані молочно-товарні ферми, Будинок культури, дороги.
– Йосип Іванович – неординарна особистість, – розповідав дорогою до Василівки, де живе ветеран, голова Біляївської райради Олександр Семенов. – У радянський час було популярним гасло про стирання меж між містом і селом. І він за великим рахунком цього домігся в колгоспі імені Кірова, яким керував понад двадцять років. Досить сказати, що починаючи з 1970 року тут були побудовані зерносховище, молочно-товарний комплекс із усіма санітарно-побутовими вигодами для доярок і механізаторів, середня школа, адміністративний будинок, у якому ташувалися правління колгоспу та сільська рада, Будинок культури, дитячий садок, ангари для зберігання сільгосптехніки й гараж, двадцятидвохквартирний житловий будинок, водопровід, каналізація, були заасфальтовані вулиці. У Василівці тоді практично не було такого явища, як квартирна черга, – вів далі Олександр Семенов. – І все це залишилося й служить досі людям…
За ратні й трудові подвиги та досягнення Йосип Іванович удостоєний двох орденів Великої Вітчизняної війни, ордена «За мужність», двох орденів Леніна, трьох орденів «Знак Пошани» і великої кількості інших державних нагород.
Ветеран радо зустрів нас у своїх скромних, але затишних і зручних «апартаментах», почастував домашніми стравами. Найсмачнішою з них виявилися картопляні деруни з начинкою, приготовані господарем дому.
Між Петром Хлицовим і Йосипом Гранковським відбулася дружня бесіда. Ветеран згадував прожиті роки, зупинявся на найпам’ятніших моментах. Наприклад, як він рятував безневинно засуджених. Звертатися доводилося до найвищих інстанцій, найчастіше до Голови Верховної Ради України Сидора Ковпака – командира партизанського з’єднання в роки війни. «Іноді бувало так, що я ще не повернувся з Києва, а людей уже відпускали з в’язниці додому…» Таких випадків були десятки.
На прощання Петро Хлицов пообіцяв, що на черговій сесії він підтримає висування кандидатури Йосипа Івановича на присвоєння йому звання Почесного громадянина Одеської області.
У плині робочої поїздки по району Петро Володимирович відвідав також місто Теплодар, де зустрівся з міським головою Леонідом Печерським і його заступниками.
