Так діють у нинішній складний час більшість мерій українських міст. Сприяє цьому участь в американському проекті енергозбереження, що стало спільною потребою через значне виснаження енергоресурсів планети. З погляду міської влади, ускладнюється фінансовий чинник проблеми: дедалі менше громадян платять за комунальні послуги, зокрема за опалення, а відключати будинки від подавання тепла не можна. Оскільки 78% українського населення живе в містах, від платежів городян залежить, наскільки будуть гарячими батареї.
Поки що в середньому 12% міських бюджетів іде на погашення заборгованостей з оплати за тепло. Ці гроші знімаються з бюджету розвитку та переводяться в розряд капітальних витрат. Також бідніють фонди соціальних виплат. Держава, у якої щодня до 95 млн гривень іде на війну, неспроможна дотувати теплопостачальні компанії.
Згідно з аналізом, промисловість на 43% скоротила споживання газу. Слово за населенням, яке стосовно побутових витрат не вітає такого заходу.
Люди кажуть, що їхні оселі не відповідають сучасним стандартам теплозбереження: косяки старі, двері зачиняються нещільно, у вікнах щілини, стіни не утеплені… Тепло буквально вилітає у простір. Те саме і в адміністративних будинках. Наприклад, в українських дитячих садках, школах тепла споживається втричі більше, ніж в аналогічних бюджетних установах Польщі.
Як потенційний вихід зі становища пропонується проект «Угода мерів». Сьогодні 6200 міст Європи долучилися до програми заощадження за рахунок раціональної витрати енергоносіїв. В Україні її учасниками є 69 міст. Серед них – 12 обласних центрів. Нещодавно до цієї спільноти ввійшли Одеса та Болград.
Тепер вони можуть розраховувати на консультації, участь представників міськрад у безкоштовних тренінгах. Передбачено можливість одержати кредити європейських банків на розвиток відповідних ініціатив або допомогу в пошуку інвесторів. Так, у Львові, де активно діє група енергоменеджменту, при вкладенні в заощадження тепла 80 тис. гривень через рік отримано економічний ефект на півтора мільйони.
На семінарі «Угода мерій» були запропоновані деякі способи заощадження. Один із них – перевірений європейський досвід «хороших ковдр»: що розвинутіша індустріально країна, то нижча температура, при якій сплять удома її жителі. Рекорд поки що за Великою Британією: у англійців у спальнях стовпчик на термометрі не піднімається вище 15 градусів.
Регулювати споживання енергоносія в будинку або квартирі можна за допомогою лічильника тепла. Наявність такого реєстратора витрат спонукає домочадців під час своєї відсутності не залишати відкритими кватирки, підганяти щільно двері, не влаштовувати протяги. Лічильник дозволяє заощадити до 22% платежів за тепло.
Одна біда: де його купити і скільки коштує встановлення. Виявляється, квартиронаймач мусить спочатку вкласти чималі кошти і тільки потім чекати, що витрати окупляться. До того ж для нього зростає вартість кожного кубометра води, що проганяється по опалювальних трубах.
Ідея віднести встановлення лічильника до обов'язків постачальникові розглядається як теоретично можлива, бо немає закону, який би примушував енергопостачальну організацію брати на себе ці витрати. Максимум можливого – вона встановить один лічильник на весь багатоквартирний будинок. Але тоді ефект не перевищить 5%. Не врегульовано і схему одержання погоджень на такий облік домашніх теплозатрат. І охочий долучитися до європейської прогресивної технології буде довго оббивати пороги «придворних» офісів, збирати довідки і платити за організаційні послуги.
Деякі мери малих міст поцікавилися на семінарі, хто відповідатиме за кредит, узятий в іноземному банку. Їм нічого не відповіли…
