Прочитав інтерв'ю голови Ради Федерації Федеральних Зборів РФ Валентини Матвієнко на сайті «Комсомольской правды». Звичайне чиновницьке інтерв'ю – мовляв, і олігархів серед членів Ради Федерації геть небагато, і працюють тяжко, бідні, аж потіють, і сама уродженка Поділля така вся світла та скромна. Зрозуміло, і про нас згадали, як же інакше. На запитання про те, чи загублена є Україна для Росії, була відповідь: «Насамперед хочу сказати, що в нашій країні критика київської влади, її дій не супроводжується ворожим ставленням до українського народу. Немає нагнітання антиукраїнських настроїв». І пішла нарікати нам за русофобію.
А ось тут зупинімося та звернімося до історії. Український народ, стосовно якого росіяни, на думку Матвієнко, мають дружні почуття, 1991 року утворив свою державу, визнану тією ж Росією. Обрав верховну владу. Влада ця затвердила державні символи. Звичайна світова практика, чи не так?
Серед таких символів є й наш прапор.
І ось третього липня громадянка Росії, тобто представниця дружнього нам народу – знову ж, за версією голови Ради Федерації РФ, на своєму концерті (причому за кордоном, а не у себе на батьківщині!) підняла над головою жовто-синій прапор. Повторюю: прапор країни, з якою Росія офіційно не перебуває у стані війни.
Скільки ж бруду вилили на Земфіру за ці дні! Немов вона скоїла тяжкий злочин. Особливо намагалися її колеги по творчому цехові (щоправда, деякі заступилися за співачку, спасибі їм). Антрепренери в поспіху скасовують концерти Земфіри в різних містах. Лише тільки за прапор України на концерті в Тбілісі.
Російські журналісти прямо запитують високопоставлених чиновників – ту ж Матвієнко, голову МЗС Лаврова: ось Крим забрали, а коли заберемо Донбас?
«Немає нагнітання антиукраїнських настроїв.» Ну-ну…
У березні 2014 року сусід ударив нас ножем, підло вдарив, у спину. І справа не тільки в самому факті захоплення Криму. Ніколи мені не забути багатьох тисяч диких, божевільних, мов наркотиками накачаних пик, що репетували на площах заздоровниці на честь анексії. Сусідня країна мовби збожеволіла, впиваючись власною безкарністю, прославляючи вождя та «ввічливих людей».
І після цього, після підпаленого Донбасу, нас обвинувачують у русофобії. Що накажете, пані Матвієнко, – портрети Путіна по вулицях розвішувати? Або взагалі, у вигляді апофеозу любові до Росії, відмовитися від своєї країни?
До речі, про ВВП. Рік тому народився політичний жарт: нинішній президент РФ – американський шпигун, що одержав завдання назавжди розсварити Росію й Україну. По щирості, якщо жарт цей і викликає посмішку, то лише гірку.
У північно-східного сусіда поки що є незначний шанс бодай не стати ворогом України остаточно й безповоротно. Для цього йому потрібно прозріти, схаменутися, як то кажуть, покаятися й віддати нам наше.
Однак я не вірю в це. Чого чекати від держави, чиї парламентарі, «государеві люди», мов збожеволівши, просять свою прокуратуру (!) перевірити законність утворення сусідніх країн, чию незалежність Росія давно визнала?
Їхній «паровоз вперед летит»… Під укіс і з піснями про «зелених чоловічків».
