Ще при нашій попередній зустрічі директор сільськогосподарського товариства «Агропромсервіс» Григорій Іванович Алексеєнко зарікався: от лишень знайду достойних покупців і продам підприємство. Мовляв, набридло вже цілий рік хвилюватися за долю врожаю, миритися з умовами, що диктує ринок, не спати ночами, переймаючись різними проблемами і негараздами. Та й дві дорослі доньки, які добре влаштували своє особисте життя, постійно кличуть до себе…
Від тієї розмови минуло майже чотири роки, і ми знову зустрілися з аграрієм на території очолюваного ним господарства. У зерноочисних складах, на гармані та ваговому комплексі кипіла робота. Здавалося, що тільки в цих місцях у невеличкому селі Мигаї вирує життя. Адже все навкруги мовби завмерло під палючою літньою спекою.
У Григорія Івановича, завжди зібраного та зосередженого, знову була душа не на місці: декілька трудівників повезли зерно до портів і стоять там по 6-7 днів.
– Ви лише уявіть собі – черга з машин в Одеському порту становить 23 кілометри! – бідкається
Г. Алексеєнко. – Вже сталося кілька смертельних випадків, адже люди не витримують очікування в таку шалену спеку. Як я можу спокійно себе почувати, коли мої трудівники перебувають у таких умовах?
– Виходить, що сьогодні виростити урожай – півсправи, а от збути його – ціла проблема? – допитуюся в аграрія.
– Та десь так воно і є! Цілий рік хлібороби крутяться як білка в колесі. А коли доходить справа до збуту продукції – виникає маса перепон. Та й урожай озимих культур цього року, скажу вам, не надто багатий. На свій ризик сіяли зерно в суху землю. Сподівалися на дощ, але він торік порадував нас лише 14 листопада. У зв’язку з цим отримали сходи рівно через десять днів після дощу, а зазвичай вони з’являються в кінці вересня – у перших числах жовтня. Тож у зиму зернові культури увійшли з одним-двома листочками. Ви не уявляєте, як у такі моменти болить душа, не можна спокійно дивитися на ті нещасні рослини. Саме через це вже мільйон разів клявся облишити роботу на землі, але згодом все «перегорає» і я знову в процесі.
Особливої радості від цьогорічного урожаю ранніх зернових Григорій Іванович не має: пшениця дала в середньому по 28 центнерів з гектара, а ячмінь – 27. Але хлібороб дякує Богові, що хоч не довелося весною пересівати. Що не кажи, а 1200 гектарів під озиминою – солідна площа. Тут вкладено немало людської праці, внесено майже удвічі більше, ніж раніше, високоякісного добрива.
З минулого року в «Агропромсервісі» застосовують нову технологію передпосівного обробітку грунту – стрип-тіл, що зберігає родючість грунтів, запобігає їхній ерозії і накопичує вологу саме в тих місцях, де закладатимуться насінини, бо навіть у нинішнє посушливе літо ділянки під соняшником в «Агропромсервісі» викликають захоплення та великий інтерес багатьох колег-аграріїв не лише Великомихайлівського району, а й усієї Одещини.
– Ми застосовуємо лише мінімальний обробіток грунту, не вивертаючи його шари, – говорить Г. Алексеєнко. – Так, 8 нових плугів простоюють, дещо втрачається на урожайності. Але я переконаний, що через деякий час земля, яку ми бережемо, віддячить за таку турботу.
У внесенні добрив Григорій Іванович також дотримується власних принципів. Працює лише з якісними препаратами, які через два тижні після внесення розчиняються і не залишаються у землі. Звичайно, вони в рази дорожчі, ніж китайські, проте їхній вплив на людський організм і на фауну значно щадніший.
Здавалося б, Григорій Іванович – чужа людина в районі. Народився і проживає на Роздільнянщині. Але він має якесь особливе ставлення до села, де працює, і до людей, які трудяться поруч. Сьогодні понад три тисячі гектарів землі в «Агропромсервісі» обробляють 40 трудівників. Керівник господарства розуміє, що нині, в час сучасних технологій, йому достатньо мати 10-15 робітників. Та душа болить за решту чоловіків, у яких вдома маленькі діти і які є єдиними годувальниками родини. Тому й мусить Григорій Іванович постійно щось будувати, ремонтувати, облаштовувати не лише у господарстві, а й у селі, аби люди були зайняті і мали можливість отримати заробітну плату. Така діяльність не завжди економічно вигідна, але інакше керівник не може. Він сам виріс у селі, на землі. Змалечку працював у колгоспі влітку, аби мати можливість придбати шкільний одяг і найнеобхідніше приладдя. Його родина жила дуже скромно, мати тяжко працювала дояркою. Та це не завадило Г. Алексеєнку закінчити Одеський університет ім. Мечникова. Декілька років викладав у школі історію, але потім зрозумів, що на вчительську зарплату сім’ю не прогодуєш. Вирішив піти на будівництво атомних електростанцій. Спочатку був простим слюсарем, а потім, з набуттям досвіду, трудився за кордоном – у Ємені, Саудівській Аравії, Кувейті, на Кіпрі. Доля розпорядилася так, що майже 14 років тому Григорію Івановичу довелося стати керівником ТОВ «Агропромсервіс» у Великомихайлівському районі. Відтоді він чітко вирішив: або працюватиме так, щоб не було соромно перед людьми, або взагалі облишить справу.
Бувають моменти, коли опускаються руки, але любов до землі та повага до людей беруть гору – і він з новими силами поринає в улюблену роботу.
