На початку місяця на засіданні РНБО було ухвалено і запропоновано для затвердження Президентові Петру Порошенку проект уже третьої редакції Воєнної доктрини України. Перша редакція датується жовтнем 1993 року, друга – червнем 2004-го. Через вісім років до Воєнної доктрини було внесено зміни. У п. 4 зазначалося, що Україна не вважає жодну державу або коаліцію держав своїм воєнним супротивником, хоча у п. 20 ставилося завдання звернутися до Ради Безпеки ООН та держав – гарантів безпеки України щодо здійснення заходів з недопущення застосування воєнної сили проти нашої країни – відповідно до Будапештського меморандуму. Проте достеменно невідомо, чи було таке звернення. А якщо й так, то, як ми знаємо, відповідної реакції на нього від держав-гарантів не було. Необхідність нової Воєнної доктрини виникла у зв’язку з ситуацією, в якій нині опинилася Україна.
Основні положення
Воєнна доктрина України є складовою частиною концепції Стратегії національної безпеки і визначає загальні напрями розвитку оборонного сектору країни на найближчі роки. Конкретні завдання щодо розвитку Збройних сил, озброєнь і оборонно-промислового комплексу визначаються в окремих програмах у якості додатків.
Представлений Президентові проект визначає сутність і характер сучасних воєнних конфліктів, принципів і шляхів запобігання їм, зокрема застосування воєнної сили для захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, інших життєво важливих національних інтересів. Цей проект пройшов громадське обговорення, до якого були залучені державні службовці, військові експерти, а також іноземні радники, акредитовані при Офісі НАТО в Україні.
Документ визначає, що чисельність Збройних сил України (близько 250 тис.) і кількість озброєнь в умовах миру може залишитися на «досягнутому рівні». У планах оновлення озброєння та військової техніки передбачається закупівля принципово нових західних зразків. При цьому Україна разом з іноземними партнерами має розвивати виробництво передусім у самій країні, а імпортувати тільки те, розробка і виробництво чого є недоцільними або неможливими. Загальний обсяг видатків на оборону має становити не менше 3% ВВП (близько 50 млрд грн 2015 року порівняно з 18,8 млрд грн у 2013-му).
Оцінки експертів
Оскільки тексту нової Воєнної доктрини поки ще немає у вільному доступі, скористаємося оцінками українських військових експертів. Так, на думку експерта групи «Національна безпека і оборона» В. Коваленка, нова доктрина кардинально відрізняється від попередньої, «яка була ефемерною, передбачала пацифістську політику і тотальне скорочення». У новому документі озвучено реальні загрози та реальні заходи щодо їх усунення. На його основі в майбутньому будуть розроблятися конкретні програми розвитку Збройних сил.
Військовий експерт В. Гулима вважає одним із недоліків доктрини те, що в ній недостатньо закцентовано увагу на розвиткові ракетно-космічної галузі, розбудові протиповітряної оборони – і це в умовах, коли в Росії кількість бойових літаків в десятки разів більша, ніж у нас. На думку іншого військового експерта, В. Бадрака, представлений проект має два негативні моменти. Перше: документ ухвалюють із запізненням щонайменше на рік. Друге: не зазначено чітко, що в перспективі Збройні сили України розвиватимуться на контрактній професійній основі. На думку експерта, є ризик, що нинішня армія радянського типу проіснує ще тривалий час.
Проте, на нашу думку, створення контрактної армії потребує великих ресурсів, яких сьогодні в державі немає. Якщо ж необхідні ресурси згодом з’являться, до доктрини можна буде внести відповідну поправку щодо переходу до контрактної армії. Втім, досвід ізраїльської армії свідчить про те, що в умовах, коли імовірний супротивник має значну перевагу в чисельності живої сили та озброєнь (як Росія порівняно з Україною), створення контрактної армії є недоцільним. Саме тому в Ізраїлі всі громадяни країни, включаючи й жінок, проходять обов’язкову строкову військову службу; чоловіки – три роки, жінки – два.
Слід зазначити, що поява нової Воєнної доктрини стала вимушеним кроком України у відповідь на агресивну політику з боку Росії. Проект документа визначає Російську Федерацію воєнним супротивником та окреслює умови визволення тимчасово окупованих територій, виходить із високої ймовірності великомасштабного застосування проти нас воєнної сили Росії як головної загрози національній безпеці України у воєнній сфері, підтверджує відмову від політики позаблоковості та відновлення стратегічного курсу на вступ до НАТО.
Основною метою воєнної політики України військові експерти визначають відсіч збройній агресії Росії та відновлення територіальної цілісності країни. Новизна Воєнної доктрини полягає у зміщенні акцентів на комплексне використання як воєнних інструментів, так і невоєнних, – економічних, політичних, інформаційно-психологічних тощо. На думку фахівців, Воєнна доктрина не виключає можливості розміщення у Криму російської ядерної зброї, а також використання військового контингенту РФ у Придністров’ї для дестабілізації ситуації на півдні України. Окремою загрозою названо нарощування поблизу східного кордону України російських військових угруповань та розгортання там військових баз ЗС РФ.
Автори доктрини не виключають використання «миротворчих сил Росії» без мандату Ради Безпеки ООН, блокаду морських портів України та інспірування російською агентурою заворушень і збройних сутичок всередині нашої країни з метою політичної та соціально-економічної дестабілізації.
Реакція Росії
26 грудня минулого року Президент РФ В. Путін затвердив нову воєнну доктрину Росії, в якій до основних зовнішніх військових небезпек віднесено «наявність збройних конфліктів на територіях держав, суміжних із РФ та її союзниками». Серед загроз називається «встановлення у сусідніх державах режимів, діяльність яких загрожує інтересам Росії». Хоча у тексті російської воєнної доктрини слово «Україна» не згадується, проте немає сумніву в тому, що під «суміжними державами» Кремль розглядає передусім нас. Про це чітко заявив заступник секретаря Радбезу РФ М. Попов, підкресливши, що внесення до воєнної доктрини РФ поправок пов’язане «з розширенням НАТО, проблемою ПРО та з українською кризою». Останню власне Росія сама і створила.
Ухвалення РБ РФ нової воєнної доктрини було не чим іншим як реакцією Кремля на скасування Верховною Радою у грудні 2014 року позаблокового статусу України і на міжнародну підтримку нашої держави з боку країн Євросоюзу, США і Канади. Прем’єр-міністр РФ Д. Медведєв прямо зауважив, що «відмовившись від позаблокового статусу, Україна по суті подала заявку на вступ до НАТО і перетворилася на потенційного супротивника Росії».
Кремль поки що утримується офіційно коментувати проект нової Воєнної доктрини України. Так, прес-секретар Президента Росії Д. Пєсков заявив, що «про цей документ можна буде щось говорити лише після того, як він буде затверджений Президентом П. Порошенком». Проте, на нашу думку, навряд чи до наступної зустрічі з Президентом США Б. Обамою і, можливо, В. Путіним у рамках «нормандської четвірки» в кулуарах ювілейної 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН наприкінці вересня П. Порошенко підпише проект Воєнної доктрини.
З 28 вересня по 3 жовтня в рамках Генасамблеї ООН відбудеться сесія високого рівня за участю глав держав. Виступ В. Путіна заплановано на ранок 28 вересня, а П. Порошенка – на 29 вересня, що дозволить нашому Президентові врахувати деякі моменти. Проте, беручи до уваги, що він має намір у своєму виступі порушити питання про позбавлення Росії права вето в Радбезі ООН, а В. Путін буде говорити про «непричетність» Москви до «української кризи», при цьому звинувачуючи Київ у невиконанні Мінських домовленостей, то сподіватися на досягнення у Нью-Йорку якогось порозуміння між Президентами України та Росії і відповідно на прорив у реалізації Мінських домовленостей не випадає. Отже, ймовірно, що ми станемо свідками «словесної дуелі» П. Порошенка і В. Путіна на сесії Генасамблеї ООН. Схоже, що точку неповернення до порозуміння між ними вже пройдено. А шкода!
Позиція Президента Порошенка
У своєму виступі на засіданні РНБОУ Глава держави підкреслив, що «помилкова воєнна доктрина, яка була побудована на очікуванні нападу з Заходу, дісталася від Радянського Союзу і за 24 роки не була перебудована». На думку П. Порошенка, «за часів Януковича просто працювала ліквідаційна комісія з російської агентури, якою була нашпигована українська армія і українські спецслужби, яка виявляла та знищувала останні осередки боєздатності у Збройних силах України». Президент зазначив, що «всі актуальні воєнні загрози та виклики для України, на жаль, зараз пов’язані з Росією, і всі вони, також на жаль, носять тривалий характер». За словами П. Порошенка, «несприйняття незалежності України настільки глибоко укорінене в менталітеті російської політичної еліти, що воно нікуди не подінеться в історичній перспективі».
Глава держави наполягає на внесенні в остаточну редакцію Воєнної доктрини завдання щодо досягнення членства в Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Президент поставив завдання до 2020 року забезпечити повну сумісність Збройних сил України з відповідними силами країн – членів НАТО. Водночас П. Порошенко зазначив, що на даний час і Україна, і НАТО поки що не готові до постановки питання про членство нашої держави в Альянсі.
Однак, на мій погляд, наші партнери в НАТО не повинні забувати, що саме Україна-Русь у середині XIII століття захистила собою Європу від татарсько-монгольського поневолення, а у Другій світовій війні разом з іншими народами антигітлерівської коаліції зробила свій величезний внесок у визволення Європи від німецько-фашистських загарбників, втративши при цьому на полях битв і в окупації близько 10 мільйонів чоловік. Сьогодні українці захищають не тільки свою країну, але й усю Європу від агресії новітньої орди. І наші західні партнери мають це враховувати під час розгляду питання про інтеграцію України в НАТО і Європейський Союз.
