Наприкінці жовтня в Іспанії відбувся чемпіонат Європи з бойового самбо, де перше місце у своїх ваговій та віковій категоріях виборов тренер спортивного клубу «Самсон» Віталій Чебан.
Перший бій він провів з представником Марокко, другий – з іспанцем, і в обох поєдинках переміг з рахунком 8:0.
Слід сказати, що на змагання Віталій їхав з великим хвилюванням, адже останнім часом йому не щастило здобувати золото на міжнародній арені. Спортсмен навіть замислився над тим, аби у свої 30 років зав’язати із самбо і зайнятися виключно тренерською діяльністю. Та коли під час нагородження призерів в Іспанії залунав гімн України і над залою здійнявся наш національний прапор, душу Віталія пройняло неймовірним почуттям гордості, він був зворушений до сліз.
– Саме в цю хвилину я зрозумів, що заради таких миттєвостей потрібно рухатися далі, – поділився враженнями В. Чебан. – Я докладу усіх зусиль, щоб гімн нашої держави ще не раз звучав на світовій арені.
Віталій почав займатися спортом змалечку, але в ті часи у його рідній Захарівці не було секцій із силових видів. Але це не зупинило хлопця. Щодня – пробіжка по 5-10 кілометрів, підтягування на турніку та різні вправи на витривалість. У юнака було стільки енергії, що, окрім занять спортом, він залюбки допомагав батькам по господарству і добре навчався у школі.
Після закінчення дев’ятого класу Віталій переїхав до Одеси, де два роки немов губка всотував усі тонкощі спортивного мистецтва в школі-інтернаті № 1. Це були нелегкі роки. Як в армії, хлопцеві із села доводилося долати всі труднощі самостійно, загартовувати характер і щодня доводити, що він вартий бути серед найкращих.
Більш чітке розуміння своєї мети та подальших кроків у спортивній кар’єрі В. Чебан отримав лише після вступу до університету ім. Мечникова. З перших днів він почав займатися у секції з самбо, що діє при навчальному закладі, де заслужений тренер України Роберт Самвелович Бабаянц (нині покійний) відчинив перед юнаком двері до великого спорту. Так склалося життя, що зараз Віталій також працює із студентами згаданого університету, пішовши шляхом свого першого тренера. Окрім цього,
В. Чебан також організував приватні тренування з усіма охочими – одеситами та жителями Захарівського району, які вступили на навчання до вищих навчальних закладів Одеси. Він є старшим тренером Одеської обласної федерації самбо і виховав не одного чемпіона області, України та Європи. Його вихованці здобувають звання кандидатів у майстри спорту та майстрів спорту України міжнародного класу.
Відрадно, що на хвилі особистих успіхів у спорті та тренерській діяльності Віталій Федорович не забуває про свою рідну Захарівку. П’ять років тому він організував молодіжно-спортивний клуб «Самсон», який зараз має шалену популярність серед підлітків. Щосуботи Віталій приїжджає до батьківського дому і завзято тренує сільську молодь. У неділю ввечері повертається до Одеси. У такому режимі живе вже п’ять років.
Він вдячний своїм батькам, які збудували приміщення спортивного клубу, де всі охочі мають змогу займатися не лише у вихідні, а й у будні. Тож діти з Захарівки та навколишніх сіл залюбки біжать увечері до зали, щоб підтримувати свою фізичну форму до чергового приїзду тренера.
– Відверто кажучи, я не планував тренувати підлітків свого рідного Захарівського району на постійній основі, – говорить Віталій Чебан. – П’ять років тому, коли народився мій син Самсончик, ми з дружиною на все літо приїхали до моїх батьків у Захарівку. Щоб не сидіти без діла, я вирішив зібрати діток і показати їм хоча б ази боротьби самбо і рукопашного бою. Тоді я був вражений наполегливістю хлопців і дівчат, які почали масово ходити на тренування та демонструвати непогані результати. А коли з першого турніру в Одесі, на який ми поїхали цілим автобусом, мої самсонівці вибороли 4 перші місця, я зрозумів: саме тут, у селі, зростають справжні чемпіони. До того ж я настільки прив’язався до цих дітей, що не можу залишити їх після стількох років тренувань.
Завдяки Віталію Федоровичу, який активно возить молодь на змагання різних рівнів, підлітки району побували у багатьох містах України та за її межами. Безперечно, спортсмени Захарівщини мали б ще більше досягнень, якби поїздки на турніри й участь у двобоях хоча б частково фінансувалися з бюджету чи меценатами. Адже сьогодні всі витрати лягають на плечі батьків, які не завжди мають можливість виділити кошти для змагань за межами області та України.
– Фінансова складова відіграє дуже важливу роль у спортивній кар’єрі, – сказав на завершення нашої розмови Віталій Чебан. – Та якщо я бачу, що боєць справді вартий всеукраїнського або міжнародного турніру і може продемонструвати результат, шукаю можливості, аби він зміг поїхати на змагання. Іноді це спрацьовує, і хлопці привозять золото або срібло, а буває, що не щастить. Адже спорт – це не лише твоя фізична форма, а й психологічний настрій та елементарне везіння. Наприклад, особисто я ніяк не можу втілити свою найзаповітнішу мрію і стати чемпіоном світу. Хоча маю для цього і величезне бажання, і всі можливості. Увесь цей рік я готувався поїхати на чемпіонат світу до Сочі, але на останньому відборі програв молодшому спортсмену з Києва. Та рук опускати я не збираюся – наступного року знову спробую пройти всі щаблі, щоб ще раз пережити ті неймовірні відчуття, коли в чужій країні звучить гімн твоєї держави.
