Магдебурзьке право в Одесі

Щороку сьомого грудня українське суспільство відзначає День місцевого самоврядування. Це свято було засноване Указом Президента України № 1250/2000 від 25 листопада 2000 року. Власне, воно існувало ще з 1990 року, але офіційний статус здобуло лише через десять років. 

Місцеве самоврядування в нашій країні має дуже давні традиції. Українські міста були самоврядними  ще в XIV столітті. Велику роль у зміцненні самостійності міст відіграло надання їм Магдебурзького права. 

Історія ж одеського самоврядування починається наприкінці вісімнадцятого століття, коли в серпні 1794 року у фортеці Хаджибей було закладено найперші камені у фундамент майбутньої Одеси. Саме тут були втілені в життя найсміливіші та найпрогресивніші ідеї щодо розвитку муніципальних прав і свобод.

Усі проекти, що планувалися в місті, навіть якщо йшлося лише про відкриття школи або будівництво церкви, потрібно було погоджувати в Петербурзі. Такою жорсткою була тоді вертикаль влади. Цей процес міг тривати роками або навіть десятиліттями, що одеситів, звісно, не влаштовувало. Тому вони шукали різних варіантів для розв’язання ситуації. Здобуття особливих прав для свого міста забрало одеситам кілька років. З 1797-го до 1801-го в Одесі діяло Магдебурзьке право, тобто право на самоврядування міста за європейським зразком. Це означало, що місто мало свої суди, юрисдикцію, систему самоврядування тощо. А податки, сплачувані городянами, йшли на розвиток, на потреби громади. Те, що Одеса одержала такі права, було унікальною річчю. Адже такого роду міське самоврядування – це серйозна альтернатива центральній владі. Імперії це було невигідно й вона намагалася ліквідувати такий прецедент. Останнім містом, що втратило Магдебурзьке право, був Київ.

Аж тут раптом його надали Одесі. Чому? Свою роль відіграли корумповані російські чиновники, на яких скаржилися численні іноземні купці, що прагнули розбудовувати торгівлю та виробництво в Одесі. Можливо, завдяки саме цьому вона і змогла одержати Магдебурзьке право. Двадцятого травня 1797 року тут був створений Іноземний Магістрат (він називався Одеська Магістратська колегія) за зразком Ніжинського та з правами Іноземних Магістратів Риги та Ревеля (нині Таллінн). З 23 вересня 1797 року Іноземний Магістрат почав свою роботу в будинку колезького асесора Дофіна. Установа складалася з сімох департаментів: 1) міський сирітський суд; 2) міський нижній суд; 3) комерційний міський суд; 4) становий суд; 5) комісія російської торгівлі; 6) загальне міське управління та міська канцелярія; 7) казначейство. Підкорявся магістрат Юстиц-колегії Ліфляндських, Естляндських і Фінляндських справ.

Для Одеси це стало величезним плюсом. Почалося активне будівництво в місті й порту. Іноземний Магістрат прагнув закріпити права іноземних підприємців в Одесі, скасувати винний відкуп, одержати дозвіл на створення Кредитного банку, створити зону вільної торгівлі, спорудити окремий будинок для магістрату й поліції. Саме за ці чотири роки була побудована значна частина інфраструктури порту: карантин, пристань, причали тощо. На жаль, місто позбулося цих привілеїв 1801 року, коли імператор Павло помер. Його син Олександр Перший запровадив в Одесі загальноросійське міське самоврядування. 

Наявність у місті особливого органу самоврядування для іноземців сприяла будівництву порту, міста й активізації торгівлі на півдні підросійської України. Також у цей період був встановлений режим сприяння торгівлі, зокрема й для іноземців, що 1817 року підштовхнуло уряд до надання Одесі особливого торговельного статусу – порто-франко (1817-1857).

Одеське самоврядування: приклад для всієї імперії

Згодом городяни спробували повернути собі можливість управляти містом. Але відбулося це через півстоліття. Одеса виросла тоді вже до стотисячного міста. Порт давав величезні прибутки. За своїм становищем і економічним потенціалом Одеса наздогнала Варшаву, Москву та Петербург і стала четвертою в Російській імперії. І тоді вона знову заговорила про надання їй особливих прав. Ця ініціатива пояснюється економічними причинами. Економіка завжди розвивається швидше законодавства. В Одесі було дуже багато іноземців. Вони приїжджали сюди з Європи робити бізнес і хотіли жити й працювати так само, як у Європі.

У 1859 році одесити розробили свій проект Городового положення (це свого роду статут міста). Цим займалися, зокрема, професор Ришельєвського ліцею Олександр Богдановський і граф Строганов, що був особистим секретарем імператора Олександра Другого та істотно допоміг «просунути» проект у Петербурзі. І все-таки документ пролежав цілих три роки. За цей час його переробили до невпізнанності, повернули назад, знову переробили, а потім узяли й затвердили у вигляді експерименту. І Одеса протягом десяти років (з 1863-го по 1873-й) мала власне Городове положення, що відрізнялося від загальноросійського. Це теж унікальний випадок, бо раніше законодавство завжди писалося «нагорі» – і потім «спускалося наниз». А тут ініціатива йшла «знизу» – і її схвалили. 

В одеському Городовому положенні 1863 року було багато нових демократичних норм: надання виборчого права городянам, що володіють у місті нерухомістю або мають торговельне чи промислове посвідчення та платять міський податок; позбавлення виборчих прав банкрутів; надання виборчого права жінкам (уперше в Російській імперії); відокремлення державної служби від місцевого самоврядування; право обиратися на посаду міського голови представникам будь-яких станів, що платять податки до скарбниці міста; право міської думи самостійно обирати посадовців до виконавчого органу; обмеження права обирання до виконавчих органів міської думи за родинними зв’язками; запровадження інституції «виборних кандидатів» на посаду; голосування списками та по дільницях. 

Згодом саме цей експеримент вплинув на формування всього закону про міське самоврядування в Російській імперії. 1870 року в державі проводилася міська реформа: був виданий єдиний нормативний документ, за яким мусило діяти самоврядування міст імперії. І саме одеський досвід серйозно вплинув на процес написання цього документа. Багато новацій та ідей, уже випробуваних в Одесі, було впроваджено й тут. Для Російської імперії це стало справжньою революцією. А от сама Одеса в підсумку постраждала, оскільки чинне від 1873 року загальноросійське Городове положення виявилося гіршим за одеський оригінал.

З проголошенням незалежності Української держави роль влади на місцях набуває все більшого значення. І хоча ця гілка управління досить молода, вона є найважливішою сполучною ланкою між громадянами та вищими органами державної влади в демократичній системі України. Тому роль її не можна недооцінювати. Хочеться, щоб про завдання місцевого самоврядування наші гілки влади пам’ятали не тільки у святковий день чи у період виборів, але й повсякчас. Бо не нами придумано, що демократія починається з територіальної громади. Система ж місцевого самоврядування мусить відповідати потребам суверенної цілісної держави, а День місцевого самоврядування має стати справжнім «інформаційним якорем», що вказує на правові основи, згідно з якими вибудовується сучасна модель місцевого самоврядування.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті