Кривава п’ятниця

«В центрі Одеси невідомий відкрив стрілянину по людях», «Десятки людей дістали вогнепальні поранення в центрі Одеси»… Такими гучними заголовками привітала мене новинна стрічка в одній відомій соціальній мережі. Частина «гарячої» інформації виявилася фейковою, однак це радості не принесло. Минулої п’ятниці розшукуваний злочинець Валентин Дорошенко відкрив вогонь по правоохоронцях, що прийшли його затримати. Нападник був знешкоджений, перед цим встигнувши забрати життя одесита Костянтина Піковського та дільничного інспектора Сергія Пригаріна.

Першим у кареті швидкої допомоги помер трид­цятип’ятирічний Костянтин Піковський. За словами очевидців, він намагався зупинити Дорошенка та подати допомогу пораненим, за що й поплатився своїм життям. Біографію цього загиблого важко назвати зразковою, адже чоловік мав судимість за кількома статтями кримінального кодексу. «Можливо, він не зовсім був прикладом для інших, але встиг зробити мужній та достойний вчинок востаннє в своєму житті», – написав про загиблого на своїй сторінці у «Фейсбуці» радник керівника ГУНП в Одеській області Руслан Форостяк.

За життя правоохоронця Сергія Пригаріна лікарі боролися кілька годин, однак кульо­ві поранення виявилися надто тяжкими. Поліцейському було всього двадцять сім років, у нього залишилися дружина та малолітня дочка. 

Смерть Сергія викликала багато спекуляцій на тему кваліфікації наших захисників правопорядку. Якби поліцейські, мовляв, мали кращу підготовку, то їм не довелося б цього морозного понеділка ховати свого колегу. Але чи був у них вибір? Всім відомо: якщо зброя з’явилася в першому акті, то в останньому вона має неод­мінно вистрілити. І хто знає, куди в іншому разі полетіла б фатальна куля і скільки б вона забрала життів.

Одеса знала й масовіші трагедії, проте звістка про загибель двох людей серед білого дня сколихнула все місто. Значить, ми за ці роки не встигли зачерствіти душею та звикнути до смертей. А може, просто кожен на мить уявив, що жертвою неадекватного стрільця міг стати будь-хто з нас чи наших близьких. 

По смерті Валентина Доро­шенка знайшовся цілий склад нелегальної саморобної зброї. Скільки ж таких арсеналів є в усій Одесі, де і за яких обставин вони знайдуться, – питання відкрите.  

Винуватця інциденту не стало, проте в цій справі зарано ставити крапку. Треба ще виявити, як такому небезпечному злочинцю вдавалося ходити по великому місту безкарним та звідки в нього взялася зброя. Якщо відповіді на ці питання знайдуться, то в майбутньому подібних людських жертв можна буде уникнути. Поліцейські принаймні мають докласти до цього зусиль: як і з поваги до пам’яті загиблого колеги, так і з міркувань власної безпеки. 

Колись я почула від одного військового, що «помирати ніхто не хоче, але така наша робота». Хочеться, щоб ті, хто став на захист мирних громадян, жили б заради їхнього спокою, а не помирали.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті