Неперспективні села. Цей термін, придуманий чи то вченими, чи політиками, став клеймом для багатьох населених пунктів. Вони почали занепадати або й зовсім зникати з карти.
Процес їх розорення прискорився під час так званої перебудови. Але ж люди в цих селах нічим не гірші, ніж у великих містах. І не всі вони бажають і можуть перебратися туди, де є всі блага цивілізації. Та й якщо брати по великому рахунку, то хіба це найкраща перспектива для людства – зібратися всім у хмарочосах?
У Савранському районі села часто розділені лісом, пагорбами й долинами. Тому зв’язок між ними підтримувати складніше, ніж, скажімо, у прилеглій до Одеси місцевості. Тому важче вирішувати проблеми медичного, культурного, торгового обслуговування. І коли почали слабнути сільгосппідприємства, то закрилося багато клубів, фельдшерсько-акушерських пунктів, бібліотек, магазинів. Деякі з них числилися у звітах, але не працювали.
Керівники сільгосппідприємств, фермери були зайняті господарськими справами, а сільські ради ще не звикли брати на себе ініціативу, і соціальна сфера сіл, а тим паче дрібних, залишилася нічийною.
- Довелося вирішення проблем малих сіл починати з районного рівня, - розповідає голова районної ради Микола Васильович Бадюл. - Для об’єктивності відзначу, що повне взаєморозуміння між районною радою і районною адміністрацією щодо уваги таким селам було при колишньому голові адміністрації Євгенові Миколайовичу Ігнатовському, і залишається при нинішньому – Анатолії Семеновичу Коритному.
Всі зараз посилаються на нестачу коштів, техніки, будматеріалів та багато чого ще. І не роблять того, що можна зробити. Три роки тому на сесії районної ради у відповідності з регіональною програмою було обговорено і затверджено місцеву програму розвитку соціальної сфери. І там значна увага приділялась саме тим селам, які раніше називали бригадними, бо в центральних садибах сільгосппідприємств в основному ще збереглися заклади культури, медицини.
Намітили конкретні завдання, встановили графік виконання.
Почали з відновлення сільських клубів.
Приведу такий приклад: у Слюсаревому (Дубинівська сільська рада) від клубу залишилися напіврозвалені стіни. Сільраді відбудувати об’єкт не по кишені. Зібрали на нараду всіх, хто може зробити внесок у добре діло. Стіни привело в порядок місцеве сільгосппідприємство, дах поставив лісгосп, штори, портьєри придбав фермер. Під контролем районних керівників щотижня проводилася планерка. Отак, як кажуть, всією громадою клуб і реставрували.
Микола Васильович не став детально перелічувати, які пункти входять до названої програми. В ній мова йде і про опалення та телефонізацію фельдшерсько-акушерських пунктів, і про роботу магазинів, бібліотек.
- Починаєш, було, розбиратись, чому не працює ФАП, - пригадує голова районної ради, - і виявляється тому, що медперсонал і клієнти там мерзли. Так що ж треба зробити? Поставити грубу, завезти дрова, вугілля. Для цього ні значних коштів, ні багато часу не треба. Як і на прилад для вимірювання тиску, чи на перев’язувальні матеріали.
А з бібліотеками ще простіше. Буде там освітлення, тепло – потягнуться й читачі. Адже книги зараз дорогі – не кожний купить. А до того ж прилавки заполонило низькопробне чтиво, яке й літературою можна назвати з натяжкою. В бібліотеках же зберігся прекрасний книжковий фонд. Саме за змістом, а не за пістрявим оформленням, як зараз.
Зрозуміло, що сьогодні багато залежить від ініціативи, наполегливості сільського голови, бо йому треба поєднувати можливості цілого ряду підприємств, організацій, установ. Мова поки що не про те, щоб довести до зразкового стану клуб чи медичний заклад. Важливо, щоб вони мали пристойний вигляд, щоб людям було там затишно, щоб не доводилося їхати за десяток кілометрів на репетицію чи при простуді. От, скажімо, на території Полянецької сільради чотири населених пункти. Ділити їх на перспективні і неперспективні було б несправедливо. Хіба в Глибочку клуб менше потрібен, ніж у Полянецькому? Тому сільський голова Михайло Іванович Кульов приділяє увагу розвитку соціальної сфери у всіх селах. А районна влада його активно підтримує. Багато роблять для відродження соціальної сфери в Савранській селищній раді (голова Володимир Іванович Юзьков), Капустянській сільраді (Сергій Миколайович Рараговський), Неділківській (Олександр Андрійович Буманський), Дубинівській (Валентина Іванівна Поплавська). Адже коли діють клуби, ФАПи, бібліотеки, то легше закріпити людей біля землі, зберегти культурну спадщину. Зауважу, що значна частина колективів художньої самодіяльності, якими й зараз відома Савранщина, складалася саме в таких селах, віддалених від великих доріг. Тут розцвів талант багатьох майстрів народних промислів.
Звідси й пояснення, чому, наприклад, на реставрацію клубу в Слюсаревому витратили не менше коштів, ніж на клуб в Кам’яному.
- Особлива турбота – школи, - підкреслює М.В. Бадюл. – З 14 шкіл району – половина середніх і половина – неповних середніх. Робимо все, щоб зберегти й малокомплектні класи, щоб у всіх школах було постійне харчування. Там, де учбовий заклад має землю, продукти обходяться дешевше. Але в будь-якому випадку проблема вирішується. Хліб, молоко, цукор – все це є в господарствах, і вони допомагають. А як не вистачає їх можливостей, то на обіди збирають і в складчину. Приміром, по відру картоплі, моркви, по десятку цибулин.
Очевидно, треба рішуче відмовитися від хибного принципу: чим менше село, тим менше про нього турбот. Села треба зберегти. Підводити їх до цивілізації, і цивілізацію - до кожного населеного пункту. Адже для когось він – маленька батьківщина, через яку люблять і всю країну, весь народ.
