Не пройшло і півроку з тих пір, як на всенародне обговорення був винесений проект політичної реформи, яка була подана в соусі змін до діючої Конституції 1996 року. Причому, поки йшло обговорення пунктів, що виносилися на наш з вами розгляд, будь-які політичні дебати в парламенті виступали як прийняття чи неприйняття її положень. Однак, аналізуючи як мистецьки термін «політична реформа» став прикриттям різного роду законопроектів і пропозицій у парламенті, можна зробити висновок, що не тільки, за виразом відомих людей, «ініціатори втомилися від запропонованої ними політреформи», але і ми з вами остаточно спантеличилися, намагаючись розгадати, що ж криється за цими начебто простими словами.
Цікавим є той факт, що про політичну реформу говорили ще в 2001 році, однак документально оформленим це рішення постало у березні 2003 року, коли Президент України виніс на розгляд Верховної Ради України для попереднього вивчення та обговорення свій законопроект про внесення змін до Конституції і підписав указ про його всенародне обговорення. Саме цей законопроект так жваво обговорювався у всіх колах, починаючи з парламенту і закінчуючи аудиторіями навчальних закладів.
Але апогеєм у розвитку «конституційних пристрастей» можна вважати останні події «передноворічної ночі», коли представники опозиції вирішили заночувати в стінах парламенту, щоб не допустити внесення змін до чинної Конституції.
Багато спостерігачів розглядають це як протистояння між чинною владою, що хоче зберегти свої позиції шляхом внесення змін до Конституції, та прихильниками оновлення, які прагнуть прямих загальнонародних виборів Президента наступного року.
Лідери опозиції весь час заявляють, що вони проти голосування за законопроектом, який "хтось розробив уночі" і не виносився на всенародне обговорення. Вони кажуть, що остаточний законопроект змін до Основного Закону депутати отримали на руки тільки вранці перед голосуванням і, за регламентом, мають право протягом 14 днів вивчати цей проект.
Дуже цікавим є той факт, що, в кінцевому рахунку, після масових акцій протесту 24 грудня, під час засідання парламенту, після того, як була виведена з ладу система «Влада», що дозволяє голосувати як у цивілізованому суспільстві шляхом натискання кнопки, депутати хвилювалися так, що голосували шляхом підняття рук. Таким чином, простою більшістю (називається цифра 276) депутати проголосували за проект внесення змін до Конституції за проектом Медведчука - Симоненка.
Згідно з законопроектом, вибори Президента України мають відбутися всенародно у 2004 році, а в 2006 році – після виборів парламенту на пропорційній основі – Президент буде обиратися Верховною Радою.
Таким чином, прагнення опозиції задовольнилося тільки наполовину – тепер «пропорційний» парламент, який вони лобіювали, буде змушений обирати Президента, хоча вони наполягали на його «народному обранні», що, до речі, є одним з ознак демократичної держави. А про це не варто забувати, проголошуючи про Європейський вибір України. До речі, опитування громадської думки, що його здійснив Центр політичних та економічних досліджень імені О. Разумкова, також показали, що переважна більшість громадян України – понад 86% - виступають за всенародне обрання Президента країни.
З огляду на той факт, що політичні ігри в парламенті продовжуються, а кількість пропонованих варіантів рішення “конституційної проблеми” тільки збільшується, стає все більш складним вгадати, який з них і яким чином буде остаточно імплементований в Україні.
Вважаю, що не варто здійснювати докорінну політичну реформу революційно-волюнтаристським шляхом, оскільки для цього зараз немає сприятливих історичних умов, а також достатнього рівня політичного консенсусу щодо мети і засобів реформ. Але, згадуючи Сервантеса, розумієш, що “шлях є кращим за відпочинок” і неабияку роль у процесі затвердження політичних перетворень в Україні, попри всілякі песимістичні прогнози, відіграє саме якість народного волевиявлення. Свідченням цього є скликання громадського форуму щодо підтримки політичної реформи.
