Як уже повідомлялося, в числі десяти переможців конкурсу “Людина року”, котрий уже вдруге проводиться Асоціацією болгарських національно-культурних товариств, став і головний редактор газети “Одеські вісті” заслужений журналіст України Іван НЄНОВ. Так відзначено його творчі досягнення в журналістській і письменницькій діяльності та активну участь у процесі відродження Болгарського громадського і культурного життя в Україні.
Але, як на мене, “Людиною року” його названо не лише за минулорічну громадську і професійну діяльність. Це визнання всього зробленого останнім часом задля процвітання болгарського етносу в Україні, як і всього народу молодої незалежної держави.
З ім’ям Івана Нєнова пов’язано створення і утвердження Одеського обласного болгарського національно-культурного товариства та Асоціації болгарських національно-культурних товариств України. Як громадський діяч і професійний журналіст-електронщик він активно сприяв свого часу тому, що у Чорноморському регіоні з’явились телевізійні та радіопрограми, які і по сьогодні ведуться мовами національних меншин – болгарською, молдавською і гагаузькою.
Будучи дванадцять років керівником Одеського обласного державного радіо, Іван Нєнов, разом з колегами-радіожурналістами, ще наприкінці 80-х років минулого століття розробив і впровадив у життя принципово нову концепцію інформаційного мовлення, надавши йому сучасного ритму, насиченості та максимальної оперативності. Власне ця концепція стала дороговказом для розробки формату мовлення багатьох FM – радіостанцій, що народжувалися у 90-х роках в ефірному просторі Одещини, мов гриби після дощу. Працюючи на телебаченні та радіо, Нєнов завжди прагнув до інтерактивних форм ведення програм. Так, у прямому теле- та радіоефірі народилися і стали вельми популярними передачі «Громадська приймальна» і «В будинку на Троїцькій», під час яких порушувалися найгостріші, найзлободенніші проблеми, що хвилювали жителів Одещини. Зазвичай під час цих передач контактні телефони в студіях не змовкали. Люди мали можливість напряму спілкуватися як з ведучим, так і з учасниками прямого ефіру – першими керівниками Одеси та області, працівниками комунальних служб, торгівлі, управління соціального захисту населення, транспорту і зв’язку, пенсійного фонду, силових структур. Людина діяльна і працьовита, Іван Нєнов, не полишаючи основної роботи, захистив кандидатську дисертацію за фахом політологія, а згодом став доцентом.
Підтримував зв’язки з рідним краєм і тоді, коли чотири з лишком роки працював радником посольства України у Туркменістані. За його безпосередньої участі як дипломата було налагоджено тісні економічні та культурні зв’язки на міждержавному і регіональному рівнях. Зокрема, з великим успіхом пройшли дні культури Туркменії в Одеській області і навпаки. Вони дали змогу глибше пізнати багатонаціональний фольклор і сучасне мистецтво Одещини та самобутню творчість народу середньоазіатської країни.
Очоливши трохи більше року тому газету Одеської обласної ради “Одеські вісті”, Іван Нєнов разом з творчим колективом редакції, спираючись на здобутки попередніх років, розпочали пошук нових тем, форм подачі матеріалів, запровадили моніторинг читацької думки. Часопис змінив на краще своє поліграфічне оформлення, почав виходити у двох кольорах офсетним друком. Помітним творчим здобутком, на думку читачів і фахівців, став суботній спарений випуск “Одеських вістей”, у якому, крім проблемних злободенних матеріалів, можна знайти чимало пізнавальних, розважальних, повчальних. Завершено комп’ютеризацію творчо-виробничого процесу: від написання статей журналістами до друку газети. Звичайно, є ще певні недоліки, на які, зокрема, вказують у своїх листах читачі. Головний редактор і очолюваний ним колектив, враховуючи зауваження читацької аудиторії, вибудовують свої творчі плани на перспективу.
Осібно хочеться зупинитися на письменницькій діяльності Івана Нєнова. І його збірка буджацьких новел “Весняний ранок”, і повісті “Міст розлуки” та “Попечитель”, і, зрештою, роман в новелах “Розкидані по землі”, який щойно вийшов друком у видавництві “Маяк”, - це свята минувшина болгар, що, рятуючись від турецького ярма, шукали і знайшли притулок за Дунаєм, в українських землях Бессарабії, а згодом – ще й у Криму та на Запоріжжі.
Цупка пам’ять автора назавжди зафіксувала і образно відтворила на папері розповіді болградських старожилів. Тут, у місті Болграді, на березі дунайського озера Ялпуг, яке стало столицею болгар-переселенців, пройшли дитячі та юнацькі роки Івана. Тут усе своє життя пропрацювали вчителями його батьки. Їх світлій пам’яті і зараз вклоняються кілька поколінь болградців, вшановуючи за людяність, глибоку порядність, високу освіченість. Повернувшись у 1941 році з невдалої евакуації до окупованого румунами та німцями міста і ледь-ледь врятувавшись від розстрілу, Георгій Мефодійович Нєнов організував навчання дітей за програмою довоєнної радянської семирічки.
Цього йому не вибачили енкаведисти, репресувавши на початку п’ятдесятих. До Ізмаїльської тюрми були запроторені на кілька місяців і малий Іванко з мамою. За змокрілими, слизькими стінами буцегарні вона навчила сина писати та читати. І довго-довго розповідала вечорами, сповненими лякливої тиші, про звірства яничарів на тій рідній землі між Балканами і Дунаєм, про те, як прадідусь і прабабуся з дітьми та сотнями інших, таких же знедолених сімей, переховувались в густих очеретах, аби вночі вирушити на човнах до іншого берега, ніби й нерідного, але вільного від жорстокого османського чобота. На бессарабській землі їх зі співчуттям зустріли українці та росіяни, молдавани та гагаузи. Поміж добрих людей обживалися, продовжували рід, родичалися, будували місто і села довкола нього, молилися одному Богу, жили в мирі та дружбі між собою і з представниками інших націй та народностей...
Ось про це і пише він у своїх новелах, повістях та романі.
Так сталося, що присудження Івану Нєнову звання “Людина року” серед болгар України майже співпало з його 60-літнім ювілеєм, який він сам зустрів у розквіті сил, творчих планів, задумів й устремлінь. І, знаючи його неспокійну вдачу, прагнення до постійного пошуку та самовдосконалення, колеги по перу, представники громадськості, Асоціації болгарських національно-культурних товариств України у привітальних виступах зичили втілення в життя всього задуманого, нових публіцістичних виступів на шпальтах “Одеських вістей” та нових здобутків на ниві красного письменства. Не лише бажали, а висловлювали впевненість, що так воно й буде...
