Кохання – найзагадковіше з усіх людських почуттів. Воно надихало поетів і художників, музикантів і скульпторів на створення безсмертних шедеврів. Не випадково існує багато чарівних легенд, обрядів, ритуалів, заснованих на цьому прекрасному почутті. Одним із таких свят є День святого Валентина. Воно не має глибокої релігійної основи, а пов’язане із зворушливою історією двох закоханих.
У ІІІ столітті нової ери римський імператор Клавдій ІІ видав наказ, котрий забороняв одруження. Він вважав, що шлюб утримує чоловіків удома, а їх призначення – бути хорошими солдатами і відважно битися за Рим. Молодий католицький священик Валентин всупереч наказу таємно вінчав закоханих. Виявивши ці “антидержавні” шлюби, імператор звелів замкнути порушника у в’язниці і стратити.
Позбавлений священних книг, аби скрасити своє вимушене дозвілля, Валентин почав писати записки доньці тюремника. Вочевидь, і послання були чудовими, і донька. Молоді покохали одне одного. Перед стратою 14 лютого 270 року юнак послав своїй коханій сповнений любові і ніжності лист з припискою “від Валентина”, котра стала символом вірності і любові. Пізніше церква зарахувала його до сонму святих, а закохані обрали своїм покровителем.
За легендою середньовіччя, цього дня птахи обирають собі пару і ліси та діброви сповнюються дзвінками пташиними голосами. Існує версія, що в язичницькі часи саме 14 лютого влаштовувався своєрідний молодіжний фестиваль.
Існує припущення, що перша вітальна листівка з’явилася у зв’язку з Днем Валентина. Вважається, що першим її надіслав Чарльз, герцог Орлеанський. У Британському музеї Лондона зберігається найдревніша “валентинка”, підписана ним у 1415 році. В цей час він був ув’язненим у лондонський Тауер і таємно відправив любовне послання своїй дружині. Поступово традиція вітати один одного в цей день розповсюдилась і на подружні пари. А дарунки замінили квітами. Звичай вручати у День Валентина букет зі значенням досяг піку моди в часи правління королеви Вікторії (1837 – 1901). Англійці запозичили його у галантних французів на початку ХVІІІ ст. Так анемон гласив “Навіщо ти лишила мене?”, гвоздика – “Твоя присутність примушує завмирати моє серце”, хризантема – “Я терпляче чекаю твоєї любові”, нарцис – “Я ставлюсь до тебе з великою повагою”, ірис – “Моя любов до тебе безмежна”, лілія – “Наша любов чиста і вірна”, орхідея – “Ти – рідкісний і неоціненний скарб”, тюльпан – “Я хочу оголосити про свою любов усьому світові”.
Та все ж квітковою емблемою свята вважається червона троянда. Існує версія, що початок цієї традиції поклав Людовік ХVІ, котрий подарував цього дня Марії-Антуанетті величезний букет червоних троянд. Згідно з античною легендою, вони з’явились на Землі завдяки Афродіті – богині любові і краси, котра, поспішаючи до свого коханого – Адоніса, пораненого вепром, наступила на кущ білих троянд і, поранившись колючками, забарвила їх своєю божественною кров’ю в червоний колір.
