Ольга Федорівна привела свого семирічного сина Костика до психолога. У дитини труднощі у навчанні (йому не давалося писання). Поки жвавий Костик розв’язував запропоновані психологом задачки, жінка тихо і значуще промовила: “Розумієте, у нас – неповна сім’я…”
“І що ж?” – запитав той. “Як? – здивувалася Ольга Федорівна, - адже від цього всі наші проблеми”. – “Ну чому ж? Неповна сім’я не означає “неблагополучна”.
Травмуюча ситуація
Ольга Федорівна сприймала ситуацію як таку, що травмує психіку дитини. Їй було цілком зрозуміло, що Костик страждає через недоодержану татову любов. Коли тато пішов із сім’ї, хлопчик був ще зовсім маленьким, але жінці здавалося, що він мимоволі порівнює себе з іншими товаришами – і в глибині душі переживає. Тому вона постійно відчувала себе винною. Проте проблеми Костикового навчання, виявляється, мали зовсім іншу причину. Він був справді дещо більш тривожним і менш самостійним, ніж багато його ровесників, - але насамперед через тривожність матері.
Хитрі маніпулятори
Зазвичай дорослі схильні приписувати дітям власні почуття. Нерідко депресії, важкі дитячі переживання, з якими звертаються батьки до спеціалістів, насправді виявляються переживаннями самих батьків. Діти лише “резонують” в такт батьківським почуттям. Більше того, якщо мати дитини тривожиться за її здоров’я, вона і сама перестає відчувати себе у безпеці і починає непокоїтися. Коли ж діти трохи підростають, вони інтуїтивно відчувають стан батьків і чудово використовують його заради якоїсь користі. Діти – великі маніпулятори. Вони вміють набирати нещасного і сумного вигляду, коли їм щось дуже потрібно (якщо знають, що мама, сповнена почуття вини, одразу ж виконає будь-яку забаганку). Така поведінка формує характер слабкий, який постійно потребує підтримки і допомоги оточуючих. Ось тоді мама з повною підставою може сказати, що причина всього лише у неповній сім’ї. Насправді ж, благополуччя соціально-психологічного розвитку дитини багато в чому залежить від того, яку позицію займе один з батьків.
Подолати тягар проблем
Батьки-одинаки стараються відгородити свою дитину від будь-яких життєвих турбот: вона і так багато недоодержала. Але тим самим вони позбавляють дітей самостійності, що пізніше справді негативно позначається на їх розвиткові. Адже, поділяючи з дитиною тягар турбот (звичайно, якщо це навантаження не надмірне), мама допомагає зростати її відповідальності, свідомості. І якщо у сім’ї немає тата, від матері залежить, чи виросте її син “маминим синком”, який ховається за її спідницю, чи стане їй помічником і захисником
