Нинішнім темпам газифікації населених пунктів Одеської області позаздрили б, коли б змогли, радянські ударні п'ятирічки. Крім державних коштів, залучаються фінансові сили підприємств і самих мешканців територіальних громад. Одним з прикладів тому могло б стати село Нагірне Ренійського району. Але, на жаль, між замовником та підрядчиком пробігла чорна кішка... Одна частина села газифікована давно - замовником виступили чотири місцевих СВК, підрядчиком - об'єднання «Одесаагрогаз». Друга – без газу. Своїми силами тягнуть газопровід. Люди організувалися у 13 квартальних кооперативів, щоб замовником виступив СВК «Ренійський». Це був суботник тривалістю у п'ять місяців.
- Кожен працівник СВК по два тижні повинен був відпрацювати на будівництві газопроводу, - розповідає депутат Ренійської районної ради, у минулому керівник підприємства Федір Степанович Кирчевський. - Кооператив купив труби, цемент, виділив техніку. Зварники були теж наші. Жителі села самі встановлювали опори, виконували інші види будівельних робіт. Прокладено близько 5 кілометрів газопроводу. Селяни продавали живність, брали на обробіток додаткові ділянки цибулі – всі кошти були пущені на придбання дорогого газового устаткування. 100 будинків до осені були готові до підключення. Кожній родині це обійшлося в 5 - 7 тисяч гривень. Але от закінчується зима 2004 року, а газ у будинки так і не надійшов. Проблема полягає у тому, що остання ділянка першої черги хоча і побудована, але не зістикована із трубопроводом другої черги. Генеральний директор об'єднання “Одесаагрогаз" депутат обласної ради А.Є. Радчук у своєму листі на ім'я голови обласної ради В.М. Новацького і голови Ренійської районної ради М.М. Ангеловського пояснює це так: газопровід завдовжки 630 погонних метрів збудований, але не зданий в експлуатацію у зв'язку з тим, що він не випробуваний, не встановлена станція хімічного захисту СКЗ-1200 і замовники СВК "Нове життя", "Авангард", "Дюз" і "Буджак" відмовилися підписати обсяги й оплатити акти виконаних робіт на суму 57790 грн. Замовники, від імені яких виступає П.Д. Ковальжи, стверджують зворотне: це "Одесаагрогаз" нам винен близько 90 тисяч гривень. Хто кому і скільки винен насправді? Це питання вони не можуть з'ясувати вже півтора року. Районне управління газового господарства, яке прийматиме в експлуатацію газопровід, стурбоване тим, що труби просто "гниють" у землі. Корозія газопроводу знижує надійність його безпечної експлуатації. Люди, які вклали свої заощадження в прокладання газопроводу, а це півмільйона гривень, обурені. Вони, по суті, виявилися заручниками амбіцій двох керівників. Звертання до сільської ради, листи в різні інстанції результату не дають. Доведені до розпачу, нагірненці збирають підписи під листом до Президента України. Спроби районної влади вплинути на ситуацію марні - вони не можуть втручатися у виробничо-господарську діяльність вищеназваних підприємств. Але ж мова йде не лише про газифікацію житла. Гальмується газифікація сільської школи, лікарняної амбулаторії, дитячого садка. Здавалося б, вихід із ситуації дуже простий: зістикувати труби, щоб люди одержали газ, а конфлікт фінансового характеру розв’язувати у судовому порядку. Якщо бухгалтерії так складно звести дебет з кредитом! Невже такому солідному підприємству як "Одесаагрогаз" 58 тисяч гривень зроблять погоду? Невже для розв’язання конфлікту навколо двох нагірненських труб, що ніяк не можуть зістикувати, потрібне втручання Глави держави?
