Центральною подією спортивного сезону для альпіністського клубу «Одеса» у цьому році стало сходження на Петрос - гору Чорногірського хребта в Карпатах. Десять учасників навчально-тренувального збору в умовах обмеженої видимості, під поривами ураганного вітру досягли її вершини. Для вісьмох з них - це сходження було першим у житті.
Для новачків все почалося із звичайного запитання: “Як записатися до альпіністів?” А потім – тренування загальнофізичної і спеціальної підготовки, знайомство з альпіністським спорядженням, вивчення техніки пересування по різних формах гірського рельєфу. Доброю школою для них стало спілкування з цікавими людьми, яких поєднала у нашому клубі любов до гір. Настав час і вони здійснили поїздки до Карпат, Криму, на Кавказ. Про них хлопці захлинаючись розповідали рідним і близьким. Адже стільки побачили краси і стільки труднощів змогли подолати.
Цього разу до Карпат галаслива компанія з рюкзаками і баулами кількістю 29 чоловік виїхала з Одеси до Львова. Потім добиралися до Яблунецького перевалу, і у засипаному снігом селищі Лазещина, що у Раховському районі, нас зустрів місцевий лісничий Ярослав. Після ночівлі почався навчально-тренувальний збір альпіністського клубу “Одеса”. Проводився він у рамках всеукраїнської акції “Говерляна-2004”. Різноманітні порушення спортивного режиму були оголошені поза законом.
Перший вихід у гори був акліматизаційним. Відпрацьовувалися навички пересування по перилах, спуск на “вісімці”... Жумар... Страховка... Техніка пересування у “кішках”, в’язання вузлів – прусик, стремено...
Усі приготування до штурму Петроса були закінчені. Сходження до висоти 2040 м над рівнем моря почалося о п’ятій годині ранку. Різкі пориви вітру нагнали чорні хмари. У міру того, що крутіше ставав схил, посилювався вітер і погіршувалася видимість. Усі йшли в одній зв’язці, чіпко тримаючись за страхувальний канат. Коли до вершини залишалися лічені метри, здавалося, що дістатися до неї не вистачить сил. Але коли тренер, досягши її, підняв прапор клубу, сил додалося.
Невимовні ті почуття, що охоплюють альпініста у хвилини перемоги і над природою, і над собою. Звучали привітання, фотографувалися на пам’ять, милувалися неповторною панорамою Карпат, що відкрилася. А потім, зігрівшись чаєм, почали спуск “додому”. З радістю дізналися, що з ініціативи Федерації альпінізму і скелелазіння України на Говерлі призначена зустріч альпіністів з багатьох міст України, і що Одесу у спільному сходженні будемо представляти ми.
...Ледве ми вийшли з лісу, як дуже сильний вітер (за оцінкою знавців понад 25 м/сек.) притиснув нас до землі. Здавалося, що смерчі, які гуляли на схилах Говерли, зробили неможливим будь-яке пересування. Але крізь розриви хмар ми бачили, що група сміливців дуже повільно, але все ж таки просувалася вгору. Наша група змогла піднятися на Говерлу тільки наступного дня. Стоячи на ній, ми, щасливі, думали про те, що попереду нас чекають гори Криму, Кавказу і сиві Гімалаї.
