Неприємно почувати себе боржником – ні перед конкретними людьми, ні перед комунальними службами. Особливо, якщо все життя акуратно сплачував за надані послуги. І не випадково, коли перед трьома людьми похилого віку з'явилися бланки з грізним написом: “Передсудове повідомлення!”, це викликало стан, близький до шоку. А причина тут проста. Справа у тому, що в дворі будинку № 56, по вулиці Ніжинській, встановлено дворовий лічильник води. Звичайно, всі витрачені “кубометри” діляться порівно (за кількістю мешканців, прописаних у цьому будинку). Але заковика саме у тому, що витрачається вода нерівномірно. Скажімо, дехто тримає квартирантів (які не прописані, а комунальними послугами користуються). Інші мешканці щедрим струменем миють під будинком свої машини. А от подружня пара похилого віку Галаган (чоловік - інвалід 2-ї групи) та їхня старенька 82-літня сусідка, які мешкають у комунальній квартирі № 10, за такої ситуації опинилися у програші. У їхній квартирі немає ванни (миються в лазні). Та й взагалі воду намагаються економити. Але який у цьому сенс, якщо все одно поділ буде зроблено навіть не порівно, а “по-братньому”? Галина Іванівна Галаган принесла до редакції розірвані спочатку спересердя повідомлення про борги: одне на 400 гривень, інше – на 300 з лишком. “По-перше, звідки у нас пенсіонерів, такі гроші? А, по-друге, чому я повинна платити за воду, якою не користуюся?”- обурювалася жінка.
Здавалося б, вихід очевидний – встановити лічильник води. Як малозабезпеченим пенсіонерам-інвалідам, їм навіть належить така пільга. От лише у комунальній квартирі потрібно поставити одразу 4 “вводи”, а міські соціальні програми на таку велику благодійність не розраховані. Отже, сантехнік запропонував мешканцям розщедритися на тисячу гривень, яких у них знову ж не було. Коло замкнулося. Я зателефонувала до ДЄЗ “Центральний” Приморського району, у чийому відомстві перебуває цей будинок, і поцікавилася: що робити людям у такій ситуації? Порадили звернутися до бухгалтерії і провести реструктуризацію боргу, тобто виплачувати його не одразу, а частинами. Зрозуміти співробітників ДЄЗу, загалом, можна. Вони хочуть одержати гроші за витрачену воду, а інспектора до кожного мешканця не приставиш. Хоча мешканці теж висувають претензії до старих труб, які часом течуть.
Така от історія. Можна, звичайно, порадити не брати близько до серця “передсудове повідомлення” - з голого сорочку не знімеш. Але наші пенсіонери не належать до того різновиду громадян, які роками не платять, і совість їх не мучить. Свій “борг” вони сприймають, як ганьбу і трагедію. І що в такій ситуації робити – незрозуміло. Хіба що розраховувати на якого-небудь доброго спонсора, який готовий надати підтримку не лише довгоногим красуням, але і самотнім старим (поставити їм лічильники). Агов, спонсори!
