Товариство з обмеженою відповідальністю – агрофірма «Мар’янівська», як відзначив голова Ширяївської райради Віктор Погорєлов, одне із стабільних сільгосппідприємств. Незважаючи на несприятливі умови минулого року, мар’янівцям завдяки своєчасному маневру з пересіванням сільгоспкультур вдалося, як кажуть, встояти на ногах. А, крім того, зберегти череду великої рогатої худоби в кількості 950 одиниць, у тому числі 350 дійних корів.

Є в господарстві вівці, а нещодавно тут відкрили свиноферму і, як стверджує той же В. Погорєлов, воно дає фору тим, хто раніше у районі займався свинарством.

- Про це легше розповідати, ніж діло робити, - сказав голова агрофірми, депутат обласної ради Володимир Гамарц. – Добре, що кукурудза і соняшник не підвели. Наприклад, зерна кукурудзи одержали по 57 центнерів з гектара. Було що і на реалізацію пустити, і залишити на корм тваринам.

В результаті агрофірма заготовила понад шість тисяч тонн кормів при потребі чотири з половиною. Отже, корівки, овечки і свині, якщо підвищиться апетит, можуть одержати солідну добавку. Але корми для господарства – це, насамперед, стратегічний ресурс, якщо врахувати, що дійну череду планується збільшити до 450 корів.

Повторювати, що молоко для господарств – це жива копійка, потрібна у повсякденному житті, зайве. І говорити про те, що без сільськогосподарської техніки на землі не може бути ніякого виробництва, отже, повторювати відомі істини. А між тим, і копійка могла б бути “веселішою”, і техніка новішою.

- Якби дотримувався паритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, все було б справедливо, - говорить В. Гамарц. – Адже скільки потрібно реалізувати тонн молока, та що там молока, пшениці, щоб купити один трактор чи комбайн! От і працюємо на техніку минулого століття, оснастивши їх новими “ЯМЗовськими” двигунами, економічнішими і надійнішими.

Хоч техніка у мар’янівців в основному старенька, минулої осені вони обробили практично всю орну землю, посіяли озимих на площі близько 1300 га, а це 50 відсотків всіх посівних площ. Отже, місця досить і для ярих, і для просапних культур. І щоб не осоромитися, механізатори готувалися до весняно-польових робіт всю зиму.

- Сіємо на ярому клині все, що в нас росте, хіба що крім цукрових буряків, - продовжує Володимир Миколайович. – Тому що, за нашими підрахунками, за їх насіння потрібно, як мінімум, віддати третину того, що ми виростили торік. А це для господарства невигідно...

І ніякі директиви не зможуть змусити В. Гамарца робити те, що суперечить економіці здорового глузду, що завдасть шкоди агрофірмі та її пайовикам. Але нерідко включаються такі механізми, дію яких не під силу змінити селянину. І мова йде не лише про погоду.

- Ми, звичайно, вдячні державі, яка частково компенсувала загибель озимих торік, - говорить В. Гамарц. – Але мимоволі створюється враження, що їй, державі, це зерно і не потрібне. Наприклад, наше господарство давно вже оплатило постачання аміачної селітри, але ще жодного кілограма її не одержало. А не удобривши озимі, сильної, цінної пшениці для хлібобулочного виробництва не одержиш. Тим часом, ці добрива вільно реалізуються за кордоном. От і виходить, що зерно потрібніше там, ніж у нас, в Україні.

- Крім того, - нарікає В. Гамарц, - скільки б ти не зібрав зерна – 20 чи 100 центнерів з гектара, - результат вийде той самий. Посередники скуплять його за ціною, вигідною для них, а не для господарств. Притому, ціна хліба в магазинах анітрошки не знизиться...

І скільки таких чи подібних проблем і проблемок виникає в житті селян, не злічити. Але сіяти і збирати вирощене треба, щоб якось прогодувати своїх людей і себе.

До речі, у ТОВ “АФ “Мар’янівська” немає боргів з заробітної плати та оренди за землю. Розплатилася вона повністю і з державою. А що буде далі? Поживемо – побачимо.