Виставка Олександра ШВЕЦЯ відкрилася в галереї Спілки художників (Катерининська, 18)
Він живописець у повному розумінні слова. Він мислить кольором, захоплюється кольором і змушує захоплюватися нас, своїх глядачів.
Звичайно, слова, винесені в заголовок, далеко не повною мірою відображують життя Олександра в мистецтві. Змістовна і філософська палітра його живопису надзвичайно широка. Таке ж саме широке коло його інтересів. Він розумний, іронічний, іноді задерикуватий, але завжди щирий, тому до його творчості і глядач ставиться з довірою. Адже без довіри не може виникнути бажання вникнути і зрозуміти те, що пропонує художник.
Так, музикою і поезією повняться його пейзажі і натюрморти. Іноді їхня кольорова гама несподівана не тільки для глядача, але, здається, і для самого Олександра.
Буває на полотні і смуток, який іронія автора лише підкреслює. І ця іронія робить смуток світлим.
Але ось риса, яку іронія переступати не сміє. Це коли художник почуває біль і приреченість живої істоти. Тут барви Швеця протестують гнівно, експресивно. «Про долі тварин замовте слово». Судячи з цього полотна, Олександр вважає, що слово це ще не замовлене, або прозвучало глухо і непереконливо. Тому що долю братів наших менших він бачить трагічною й звинувачує нас – старших, які претендують на розумність, що говорять про добро частіше, ніж роблять його.
Картина «Темна конячка» позбавлена іронії з іншої причини. Тут нещадний сарказм. На «темній конячці» тільки краватка темна і модна, а обличчя – невиразне, світле, непрочитуване місиво. Він не тільки інших, він себе не бачить. Нічим йому дивитися, нічим почувати. Він не тільки для інших, він для себе темний, порожній і непередбачуваний, тому небезпечний. На квадрати, як шахівниця, розділене полотно. «Ото дивна гра», - подумає хтось. Але ця дивна гра називається життям. А «темним конячкам» зовсім байдуже, яку фігуру вбити і на якому полі.
Дуже небайдужий Олександр до долі людини в цьому світі. Жаліє він заблукалого. Його «Мандрівник» на тлі яскравої, гарної, багатої, але байдужої ночі, як світла, нерішуча тінь. Куди і навіщо далі? Ні він собі і ніхто інший на це запитання йому не відповість.
Байдужі ми, байдужий до нас час. Ось на картині поруч – годинник, який обтікають кольорові струмені. Це філософія й алегорія швидкоплинності часу. Гарно він протікає в художника, але, на жаль, незворотньо.
Ні, художник Олександр Швець не співець мінору. На його полотнах мальовничий бурлеск змінюється добрим жартом, блискавичний спалах фантазії поруч з тихою лірикою. Часто він просто радіє життю. «Дачні забави» залиті сонцем, ледачі, безтурботні, злегка фривольні. А яким бути забавам такого роду?
Поруч палючий, але вабливий «Міраж» і «Соняшники», що буквально отетеріли від ошаленого вітру і радості життя.
Будь-який сюжет на виставці цього художника сповнений життєвої і творчої відваги, пластики думки і почуттів.
