Спочатку, як відомо, було Слово. Час змінив його, зробивши інформаційно і відеонасиченим. Влада ефіру сьогодні велика, але при цьому лідирує радіо. І якість мовлення залежить від високого професіоналізму, об'єктивності та віртуозності радіожурналістів. Саме ці якості властиві колективу Одеського обласного радіо, який вирізняється і вірністю традиціям, і новаторським духом.
Одне з найдавніших в Україні, Одеське радіо почало свою історію у 1929 році, коли було створено першу стаціонарну студію і радіостанцію на Грецькій площі. Перші вуличні гучномовці було встановлено на Соборній площі, у Міськсаду, на розі Дерибасівської та Ришельєвської.
Один з найдостойніших періодів розвитку облрадіо –фронтове мовлення. Його вели Леонід Баніта, Петро Буравчик, Леонід Райзман, Віктор Чижов, Олександр Захаров та інші. Вічна пам'ять і тим радійщикам, хто загинув під час Великої Вітчизняної!
Одесити старшого покоління і зараз пом'ятають імена журналістів, які розвивали післявоєнне мовлення – Серафима Лисенка, Анатолія Савенка, Леоніда Барабанова, Олексія Мардашка, Анастасію Зорич. Саме вони заклали традиції високопрофесійного різножанрового радіомовлення, такого характерного для нинішнього обласного радіо.
Леонід Іванович Дениско, який розпочав на радіо свою діяльність у 1963 році старшим редактором, затим 30 років був власним кореспондентом Українського національного радіо. Мудрий, досвідчений і харизматичный журналіст, який створив сотні чудових програм. Назву лише одну з перших, яку люблять в Одесі, на всьому півдні України, на суднах в морях і океанах – “Рідну гавань”.
Біля джерел сучасного радіо стояла й Ірина Леонідівна Падоріна, нині завідувачка сектору випуску програм. Досить жорстка у виборі своїх пріоритетів, журналістка з чітко організованим мисленням, безкомпромісна, принципова, Ірина Леонідівна і сьогодні залишилася вірною собі, відкинувши корозію неправди сучасного життя.
Одразу слухачі впізнають голос, який не змінився за 43 (!) роки, диктора Вадима Валентиновича Сочинського. Мистецтво донести до них інформацію, часом на ходу коригуючи текст, – це талант. От у кого б повчитися сьогоднішнім радіоведучим!
Особливу роль відіграли у житті одеського ефіру і шестидесятники. У своїй книзі “Радіо... і решта життя” Сергій Комар згадує критичну статтю “Обком партії і радіомовлення”, яка громила одеських редакторів Тимофєєва, Шейнгауза, Галицького, Бар'єра:
“...Можу сказати одне: відсутність цензури – велике набуття демократії, – пише Сергій Комар. – Безперечно, контроль і самоконтроль – все це має бути у самих журналістів... На те їх навчають і вони мають завжди навчатися самі, якщо з-під пера вийде якась дурниця, то слухач швидко збагне її сам, і це негативно позначиться на іміджі журналіста.
…Вважається, що газета, радіо- чи телепередача живуть один день. Але є, як зараз модно говорити, проекти, що існують багато років. Були такі програми і на радіо. Мабуть, з двадцять років звучав в ефірі молодіжний радіожурнал “Горизонт”. З ним співробітничали, починаючи життя в літературі та журналістиці, такі відомі українські письменники, як Володимир Яворівський, Олекса Шеренговий, Борис Нечерда, Володимир Рутківський та багато інших. Цікаво, що він тоді користувався безмежною популярністю”.
Не одне покоління радійщиків формувало його ефір. Але вирішальну роль, безперечно, відігравали керівники обласного радіо. Це були люди, які зуміли розвивати його за всіх непростих періодів. Деякі з них вже пішли з життя: Ф.С. Ревенко, О.Г. Ключник, М.І. Омельченко... Тепло згадують на Троїцькій, 43-б, і П.О. Зарічанського, який 18 років очолював облкомітет телебачення і радіо.
Найдовший період (з 1987 року по 1999 р.) керував обласним радіо І.Г. Нєнов, який довів, що й за радянських часів керівник такої структури міг залишатися людяним. Тоді бути незалежними від компартії ЗМІ, звичайно, не могли. Але Нєнов все-таки пом'якшував нестерпно жорсткі рамки, а головне, цінував справжніх журналістів. Тут і досі дивуються, як йому вдавалося вибивати в міської влади квартири для своїх співробітників. Що ним рухало? Відповідь однозначна: вміння цінувати людей, насамперед, професіоналів.
Якщо вже говорити відверто, то обласне радіо і за формою, і за якістю матеріалів завжди стояло на щабель вище тієї ж телерадіокомпанії, до складу якої входить і сьогодні. Що стосується приватних компаній, то в них давно намітився ухил в бік шоу-бізнесу. Музика і реклама тут заглушили професійні програми, інтерв'ю, репортажі.
У працівників державного радіо інша мета – видавати інтелектуальний продукт, готувати універсальні передачі, розраховані на вимогливого слухача. Незважаючи на жорстку конкуренцію, всезростаючу кількість приватних радіостанцій, непрості фінансові умови розв’язується найважливіше завдання – створення в одеському ефірі справді українського радіо, яким воно і повинно бути у незалежній Україні. Тут потрібен колектив однодумців, одержимий такою високою метою. І очолив його у вересні 2001 року С.В. Комар. Сергій Валентинович працював коментатором, головним редактором каналу “Одеса-2”, потім очолив “Радіо на Троїцькій”. Одне слово, пішов у далеке плавання на хвилях обласного радіо. Сьогодні тут створено атмосферу психологічного комфорту, спільності різнобічних інтересів і поглядів, творчого пошуку. Ставши переможцем всеукраїнського конкурсу, організованого за фінансової підтримки Держдепартаменту США, Сергій Комар видав книгу “Радіо... і решта життя”, де докладно описує перипетії виходу на хвилі нових ідей. Насамперед, ідеться про “Радіо на Троїцькій”:
“Розуміючи, що не можна бути схожими на інших, насамперед розробили концепцію універсального формату. Адже більшість комерційних радіостанцій вузькоформатні, тобто орієнтовані на певний контингент радіослухачів. Наприклад, “Просто радіо” – для молоді від 18 до 35 років, “Ютар” – для автомобілістів, “Радіо на Троїцькій” – це репортерське радіо, що оперативно повідомляє про найважливіші події в Одесі, воно мало широкий загал слухачів, про що свідчили наші опитування...
...Одеський слухач став більше освіченим і розуміє, що до чого. Щоб задовольнити його потреби (а рівень їх високий), безумовно потрібне вивчення практики мовлення на FМ, не копіювання та перехоплювання ідей, рубрик, а цивілізований обмін досвідом... Журналісти Одеського обласного радіо сподівалися, що FМ “Радіо на Троїцькій” набуде форми цікавого, різноманітного, цілодобового мовлення, де кожен працівник зможе реалізувати свої задуми й потенціал. Тому була розроблена програма розвитку обласного радіо за типом “FМ на область”. Її підтримало керівництво облдержадміністрації. Однак нашим надіям збутися не судилося. Розпочався двобій з Нацрадою, яка перекреслила плани журналістів”.
Чим завершився цей творчий експеримент, який фінал революції в радіопросторі? За словами старшого редактора Геннадія Степаненка, на цьому тлі державна інформаційна політика продемонструвала неприпустиму слабкість і невиправдані уступки. За умов поступового скорочення бюджетного фінансування і низької зарплати на держрадіо, відсутності контролю за дотриманням законів і просто етичних норм у комерційному ефірі, регіональні держтелерадіокомпанії зазнали збитків, і насамперед кадрових. Обласне радіо перетворилося на термінові курси для підготовки фахівців для комерційних каналів. На жаль, рішенням Національної ради з питань телебачення і радіомовлення ефірну FМ-частоту віддали “Вірменському радіо” - сугубо розважальній станції. Єдина україномовна організація в регіоні незважаючи на підтримку облдержадміністрації, численні звертання народних депутатів, не стала переможцем у цьому протистоянні, що не заважає їй і сьогодні високо тримати професійну планку, перемагати на всіляких творчих конкурсах, вести прямі ефіри регіонального, республіканського рівня. Важливо і те, що лише тут з врахуванням поліетнічності регіону, йде мовлення на мовах національних меншин – болгарською, молдавською, гагаузькою.
Обнадіює і комплексна програма розвитку телерадіомереж, схвалена Одеською облрадою. Ідеться про створення (вже у цьому році) єдиної обласної мережі радіомовлення з використанням чотирьох ретрансляторів. Умови першого етапу – ліцензія на FМ-частоту і початок цілодобового мовлення на Одесу і п'ять прилеглих районів.
Перспектива завжди окрилює, а тим більше творчих людей. Так, об'єднання “Ирина” стало стартовим майданчиком для багатьох відомих імен. Радіожурналісти Ірина Горбаченко, Ірина Сечковська розкривають скарби культури перед одеситами та гостями міста. Саме в “Ирины” зібрано унікальну фонотеку класичної і легкої музики “, яка звучала у концертних залах Одеси майже 15 років! Немає в Україні й аналогів програми “Дивослово”, за участю ведучих Л. Федченко, Т. Ананченко. Регулярно, по суботах, виходять “Сторінки української духовності” – про невідомі факти з життя українських культурних діячів.
Талановито заявляє про себе і молодь, хоча через низькі оклади втримати її не так просто. Так, працює на облрадіо Роман Процик, якому 21 рік. Здобуває економічну освіту, оскільки націлений на спеціалізацію в журналістиці. Але змушений підробляти на інших каналах, знов-таки через фінансові причини.
Сьогодні облрадіо ніхто не диктує теми програм, інформацій. Журналісти самі ставлять собі умови – високий професіоналізм, об'єктивність. З ініціативи С.В. Комара повним ходом триває впровадження комп'ютерних технологій – від робочих місць журналістів до монтажних апаратних та ефірних студій. Але навіть тут чимало перешкод – чого варті “Правила технічної експлуатації”, якими потрясає техслужба облдержтелерадіокомпанії...
Підтримує журналістів облрадіо віра у майбутнє радіоефіру. А також відданість професії, що стала сенсом життя багатьох з них. І поки Верховна Рада обговорює новий закон про ТБ і радіо, тут, на вулиці Троїцькій, формується політика інформаційного простору області, невід’ємної частини незалежної України.
