У кожного свої родинні реліквії. Хтось береже вазу від прабабусі, столове срібло чи килими вишуканої роботи, китайський фарфор... У сім’ї моїх знайомих із покоління в покоління передається одна книга. Рік її народження – 1878-й. В ній зібрані настанови юним, як поводитися серед молодих і статечних людей, щось на зразок порад відомого американського професора Д. Карнегі «Как приобретать друзей». Коли беру до рук раритетне друковане видання у товстій обкладинці, відчуваю подих давньої епохи, навіть хочеться потрапити туди. Таку силу має наді мною книга. А чи поціновується книга у жителів міста Кодима? Про це запитала у перехожих.
Петро Іванович, пенсіонер:
– Книг не читаю. А от газети – із задоволенням. В періодиці знаходжу для себе багато цікавої інформації. “Одеські вісті” також читаю. Щоправда, я не передплачую, беру в сусіда. Маю знайомих у Любашівському, Іванівському і Миколаївському районах. На сторінках обласної газети вишукую очима їхні прізвища. Оскільки ви в мене взяли інтерв’ю, то передплачу газету.
Світлана, економіст:
– Маємо домашню бібліотеку. Ще батьки її збирали. В основному – класична література. Знаєте, колись навіть модно було мати повне видання творів О. Дюма. Скажу, що мода на книги – це непогано.
Маринка, першокласниця:
– Мені мама в дитинстві читала казочки. Такі гарні, великі, із красивими картинками. Люблю казку про золоту рибку. А хто її написав? Ні, не пригадає. Я запитаю у мами, тоді вам скажу...
Катерина Семенівна, пенсіонерка:
– Часто відвідую бібліотеку. Читаю переважно романи про кохання. Дивлюся телевізор. Книг не купую. У Кодимі є магазин, де можна щось із літератури придбати. Ось він, ми навпроти нього стоїмо.
Заходжу до магазину, спілкуюсь із продавцем:
– Тут книжковий магазин дуже давно. Ще я дівчинкою була, то бігала сюди за покупками. За нових часів профіль магазину не змінився. Завозиться література і дитяча, і фантастика, і довідкова. Продаємо також підручники. Відверто скажу, попит на книги не дуже великий. Влітку, коли приїжджих більшає, торгівля “оживає”.
Юнак, років 20:
– Книги – це застаріла макулатура. “Відік”, інтернет, компакт-диски – за ними майбутнє. Хто тепер читає? В школі вивчав і Шевченка, і Толстого. Нічого не пам’ятаю. Нащо було голову забивати?
Олег Володимирович, військовий:
– Як на мене, читання книжки – це своєрідний ритуал, який потребує усамітнення. Як можна читати поспіхом – чи на вулиці, чи в міському транспорті? Дивує, що люди захоплюються анекдотами, читають бестселери. Таке “чтиво” нічого не дає для душі. Навпаки, збіднює її. Для інтелектуального зростання треба читати класику. Кілька разів перечитав Достоєвського “Брати Карамазови”. І щоразу роман відкривав для себе по-новому. Люблю Олеся Гончара. Це великий майстер українського слова. Достоєвського і Гончара маю в своїй бібліотеці.
Оксана, студентка:
– Доводиться багато читати. Навчаюсь у гуманітарному вузі. Хороший багаж знань маю зі школи. Захоплююсь українською літературою. Трішки і вірші пишу. Так, знаєте, для себе. Не наважусь прочитати для газети. Хочу мати свою бібліотечку української класики, та це надто дорого. Прихильна до Ольги Кобилянської, Євгена Гуцала. Погоджуюсь із Олексієм Толстим, котрий говорив: “Хороша книга – що бесіда із розумною людиною”. Я вклоняюсь її величності КНИЗІ.
Галина, службовець:
– Книги читаю. Полюбляю детективи. Тепер ними всі захоплюються. Наприклад, Дарією Донцовою. Цікаво пише. Кожен період має своїх кумирів. Література не виняток. Нині читаю “Вовкодав” Марії Семенової. Захоплююче.
Після опитування завітала до однієї із чотирьох бібліотек, що функціонують у Кодимі, – центральної районної. Зустрілась із директоркою Ольгою Іванівною Василинич – прихильницею книги та відданою своїй справі людиною. Вона показала читальну залу, що знаходиться на першому поверсі Будинку культури. Тут обслуговується 900 читачів, переважно учні та студенти. Зібрані рідкісні видання, періодика. Абонемент – на другому поверсі. Відвідує його до 2000 читачів. Цікавляться переважно художньою літературою. Спеціалізованої літератури у фонді дуже мало, не вистачає і творів, що вивчаються за шкільною програмою. Взагалі надходить літератури мало. Є попит на історичну українську книгу.
Роблю комплімент бібліотекарям – у приміщенні чисто, впорядковано, радує око свіжопофарбовані вікна, двері. Ольга Іванівна принагідно завдячує керівництву облдержадміністрації та району за виділені кошти на ремонт бібліотечних установ, із 27 сільських бібліотек двадцять – у хорошому стані.
– У ЦРБ зроблено ремонт системи опалення. А от у сільських треба ще подбати про це, – ділиться турботами директорка.
Штат бібліотечних працівників, навіть за часів скрути, вдалося зберегти.
– Ми раді, що люди йдуть до бібліотеки, – ділиться приємним Ольга Іванівна, – що вони читають, приходять на масові заходи.
Словом, кодимці книгами цікавляться. Поділяю думку співрозмовниці: без духовної поживи особистості не виховати. І нехай частина молоді тянеться до “відіків”, а їм на противагу – прихильники її величності КНИГИ. Тут доречна думка С. Смайсла: “Людину можно пізнати за тими книжками, які вона читає”.
Кодимський район
