(Закінчення. Початок у номері за 9 лютого)
Духовну допомогу підопічним Центру “Гмілус Хесед” подає клуб “Моадон”. Керівник клубних програм – відомий лектор-музикознавець Ганна Львівна Розен, яка віддала майже сорок років творчого життя роботі в Одеській філармонії.
– Я працюю тут з весни 2000 року. До цього керівником клубу була Ганна Айзеківна Проценко, яка нині живе в Ізраїлі. У той час я приходила сюди зі своїми колегами з філармонії – як волонтери, ми показували програми. Коли Ганна Айзеківна стала перед потребою шукати собі заміну, її вибір випав на мене.
– Ганно Львівно, розкажіть, будь ласка, коротенько про основні програми.
– Багато які з них пов’язані з ідиш, ідишкайтом: “Традиції єврейського народу”, “Історія єврейського народу”, “Військова історія Ізраїлю”... Є хор єврейської пісні “Файєрлех” (“Вогники”) – керівниця Валентина Ульяш, інші музичні колективи, літературна студія “Одкровення” – керівник Семен Вайнблат. Театри “Хохма” – керівник Осип Лисовський – і “Одеські дворики” під керівництвом народного артиста України Семена Самійловича Крупника. Серед його учасників – народна артистка України Євгенія Михайлівна Дембська, музичний керівник – заслужений артист України Фелікс Любарський. Прес-клуб “Єврейські новини” веде Володимир Миколайович Бондарчук. Він розповідає про найцікавіші події за тиждень в усьому світі. І члени гуртка теж щось додають. Володимир Миколайович націлює їх на те, щоб вони писали в газети, і сам пише.
– Отже, це свого роду журналістський гурток?
– Цілком вірно. Якісь ази журналістики він намагається прищепити, й ось уже, принаймні, четверо публікуються. Двічі на місяць проходять зустрічі фронтовиків “Фронтове братерство”. Є клуб шанувальників історії та культури Одеси – на зустрічі приходять колекціонери, художники, краєзнавці, музиканти. Є гурток рукоділля – вишивка, плетіння. Всі роботи, що їх ми даруємо гостям, здебільшого виконуються руками наших бабусь. Вони приходять сюди двічі на тиждень і рукотворять, рукоділять. Ті, кому важко прийти, – працюють удома. Цікаві медичні програми, що орієнтують людей на виживання, створення гарного настрою.
– Чи є гуртки, пов’язані з вивченням мов?
– Їх декілька – англійська для початківців, для тих, хто вже знає основи, два гуртки з вивчення івриту та група спілкування на їдиш. Це важливо, бо не дуже давно йшлося про те, що їдиш стане мертвою мовою, – він не знаходить собі застосування, умирає. Ідуть з життя люди, що на ньому говорили. Але, на превелике щастя, зараз спостерігається ренесанс у цьому плані.
– У клубі щодня щось відбувається?
– Щодня, крім суботи. Щільний графік з десяти і до половини на шосту. Одна група змінює іншу. Крім того, під егіду “Моадону” потрапив цілий напрям, що раніше був самостійною програмою, – “Теплі домівки”. Їх у нас сім. Раз на тиждень люди збираються за місцем помешкання. Я даю творче наповнення цим клубам – туди приходять літератори, музиканти, цікаві люди. Також ми приділяємо увагу області – виїжджаємо з концертами до Білгорода-Дністровського, Балти...
– Для ваших підопічних “Моадон” великою мірою й місце спілкування?
– Безумовно, вони приходять не тільки для того, щоб щось зробити, щось послухати, але й поспілкуватися за чашкою чаю.
– Чай – неодмінний атрибут?
– Так. І скромне частування.
– Ваші підопічні – здебільшого люди похилого віку. Чи приводять вони до клубу своїх онуків?
– Так. Я навіть іноді роблю програми в розрахунку на бабусь, дідусів і онуків. Мене це дуже гріє, я дуже це люблю.
– Як проходять неділі в клубі?
– Щонеділі щось відбувається – книжкові презентації, музичні програми. В останню неділю місяця – єврейський відеосалон, що його веде Ян Юсим. З нами активно співпрацюють артисти філармонії, оперного театру, театру музичної комедії, студенти музичної академії, учні школи Столярського. Дуже люблю, коли приходять діти, – з єврейських шкіл, Центру “Мигдаль”.
– Ганно Львівно, дещо докладніше про недільні програми, будь ласка.
– Не можу не сказати про вечір, присвячений ізраїльській композиторці та поетці Наомі Шемер. Була в нас “виїзна” програма – у Камерній залі Одеської філармонії пройшов концерт пам’яті співачки, піаністки, поетки та композиторки Вероніки-Олександри Маркевич. Відбувся цикл програм у межах П’ятого громадового фестивалю єврейської книги. Усього не перелічити...
– І все-таки, кілька слів про книжкові презентації...
– Одна найцікавіших була присвячена книзі “Окупація. Одеса. 1941 – 1944”, заснованій на документах і фотографіях з колекції Михайла Пойзнера. Це суто документальне, без авторських коментарів, унікальне видання присвячене трагічному й дотепер мало дослідженому періоду в історії Одеси та життя одеситів. Книгу передано до бібліотеки Центру, яким завідує відома бібліограф Ольга Юдівна Ноткіна. Недавно краєзнавці Олег Губар і Ростислав Александров представили свої книги “Моя собача справа” і “Мадам Любка”...
Хотілося б звернути увагу на громадову програму “Моя єврейська родина”. Якщо раніше люди всього цуралися, з багатьох причин, то тепер прагнення до того, щоб не втрачати своїх коренів, знати, звідки ти родом. У нас у гостях побували родини Леоніда Григоровича Авербуха – відомого в місті лікаря, нашого волонтера, Сергія Олександровича Гешеліна, – теж лікаря, Володимира Миколайовича Бондарчука. А першими були чоловік і жінка Людмила Олександрівна Раухвергер і Самуїл Соломонович Школьник, який, на жаль, недавно пішов із життя. Вони ретельно та вдумливо простежили свою генеалогію до середини XIX століття і зібрали стільки матеріалів!.. У планах – зробити передачу про нашу родину по лінії мого чоловіка Веніаміна Яковича Панімана. Це надзвичайно цікаво!
На закінчення хотілося б додати, що для тих, хто не є нашими підопічними, – завжди теж відчинені двері. Ми готові прийняти їх і подякувати за те, що вони з нами, вносять свою творчу працю для того, щоб тут усе звучало, працювало та розвивалося.
