Стара ідея порятунку потопельника його ж силами пригадується при аналізі стану сфери охорони об’єктів культурної спадщини в умовах мінімального державного фінансування. Навіть передбачені в Держбюджеті кошти надходять нерегулярно й у недостатньому обсязі. Наприклад, у 2001-2002 рр. не була профінансована затверджена в 2000 році Постановою Кабінету Міністрів Комплексна програма збереження історичної забудови центральної частини Одеси. Кошти, що надійшли в 2003 році, склали лише 35,4 відсотка від необхідних на 2001 – 2003 рр. Аналогічна ситуація з фінансуванням Комплексної програми паспортизації об’єктів культурної спадщини. Минулого року було профінансовано реставрацію “об’єкта номер один” – театру опери та балету (у солідному обсязі) і Свято-Покровського собору в Ізмаїлі.
Коштів із обласного та місцевого бюджетів не вистачало навіть на провадження першочергових протиаварійних робіт. Це обумовлено, зокрема, тим, що, починаючи з 2003 року, передбачена Бюджетним кодексом України система формування місцевих бюджетів не враховує реальних потреб окремих регіонів стосовно збереження об’єктів культурної спадщини. Внаслідок браку фінансування, темпи їхнього руйнування випереджали темпи реставрації. В цих умовах одним із пріоритетних напрямів роботи обласного управління охорони об’єктів культурної спадщини стала розробка та реалізація системи охоронних заходів на регіональному рівні. Про те, що вдалося зробити, наша розмова з начальницею управління Наталею Анатоліївною ШТЕРБУЛЬ.
– Нами була розроблена “Регіональна програма розвитку сфери охорони культурної спадщини на 2003 – 2010 рр.”, затверджена Одеською обласною радою. А в межах цієї програми – система залучення коштів за рахунок об’єднання положень регіональної бюджетної політики й інтересів приватного капіталу. Була розроблена схема відчуження об’єктів культурної спадщини. Кошти, отримані від відчуження, надходять у бюджет розвитку, звідки вони повинні направлятися винятково на здійснення ремонтно-реставраційних робіт на об’єктах культурної спадщини.
– Наталю Анатоліївно, кілька слів, будь ласка, про механізм процедури відчуження.
– Відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” обласна рада ухвалює рішення про продаж об’єктів культурної спадщини. Відповідно до нього, облдержадміністрації делегуються повноваження щодо їх продажу. Умови відчуження затверджує контрольна комісія облради. Управління в межах своїх і делегованих облрадою повноважень здійснює технічну підготовку об’єктів до відчуження.
– Чи використовуються як додаткове джерело фінансування кошти, отримані як плата за оренду об’єктів культурної спадщини?
– За чинною схемою ми не можемо їх використовувати, поки вони не пройдуть через обласний бюджет. Вони перераховуються управлінню на дослідницьку діяльність, розробку програмних документів, локальні ремонтно-реставраційні роботи.
– Чи правда, що іноді ця плата буває напрочуд низькою?
– Орендна плата призначається на підставі експертної оцінки, виконаної за методикою Кабінету Міністрів. Ми не вільні щось придумувати. Не можна випускати з виду й того, що окремі будинки займають установи культури та бюджетні організації. І в цьому випадку існують пільгові підходи. Одна гривня на рік – це орендна плата, встановлена Постановою Кабінету Міністрів для установ культури і тих, що фінансуються за рахунок бюджету. Є в нас у цьому плані й інші проблеми...
– Які загалом результати роботи управління за минулий рік?
– Ремонтно-реставраційні роботи були проведені на двадцяти чотирьох об’єктах в Одесі й області. Минулого року ми залучили в бюджет розвитку обласного бюджету за рахунок відчуження сім мільйонів чотириста тринадцять тисяч гривень, і вони були перераховані управлінню в повному обсязі.
Але результати – це не тільки цифри. Ми запланували об’їзд відчужених об’єктів, щоб подивитися, в якому вони стані. Мова йде про реальну користь, що її одержує культурна спадщина. Зрозуміло, що ситуація сьогодні складна, і користувачі, поки немає певних гарантій захисту їхніх інтересів надалі, робити серйозні капіталовкладення не дуже хочуть. Захист своїх інтересів вони вбачають у тому, щоб здобувати право власності на ті об’єкти, в які вони вкладають кошти.
– Як справи з фінансуванням ремонтних робіт на таких “гарячих точках”, як оперний театр, музей західного та східного мистецтва?
– Ми зробили все від нас залежне, щоб при коригуванні Державного бюджету були передбачені кошти для завершення робіт у театрі опери та балету. Але поки йде його перегляд, ми не можемо стояти на місці й у бюджеті розвитку п’ять мільйонів передбачено на оперний театр. Два мільйони – на музей. У перелік об’єктів, що реставруються, включено театр юного глядача. На невелику поки що суму – 1,5 мільйона, плануємо цього року виконати першочергові протиаварійні роботи та розробку проектної документації. Це важливий момент, бо в нас, на превеликий жаль, є дуже важкий досвід (хоча й результати є), коли ми ведемо паралельно і розробку, і виконання робіт...
– І останнє запитання. Чи можна говорити про те, що розроблена управлінням схема виправдує себе?
– За рахунок залучення додаткових джерел фінансування здійснювалася, крім реставраційних робіт, реалізація цілої низки державних і регіональних програм, – зокрема, збереження історичної забудови центральної частини Одеси, паспортизації об’єктів культурної спадщини й інших. Цього року планується залучити таким шляхом в обласний бюджет двадцять шість мільйонів гривень. Діяльність управління в цій сфері була високо оцінена фахівцями на міжнародній науково-практичній конференції з проблем охорони та використання культурної спадщини України, що відбулася в червні минулого року в Севастополі.
