Камерний єврейський театр «Гевел геволім» («Суєта суєт») під керівництвом заслуженого артиста України Валерія Басселя зіграв прем'єру за п'єсою ізраїльського драматурга Йосеф Бар-Йосефа «Сад».
Найбільше запам’ятовується в усіх виставах цього театру – атмосфера. Вона завжди насичена особливими флюїдами, зачаровує, приваблює. Створюється ця художня реальність любов'ю, щирою віддачею, відчуттям містичної природи театру. Тут не просто грають, тут завжди трохи священнодіють. Понад два роки репетицій віддано виставі, і хоча такий довгий термін зумовлено різними життєвими проблемами, для осмислення і втілення непростої п'єси Йосеф Бар-Йосефа він теж значимий.
Йосеф Бар-Йосеф – класик сучасної ізраїльської драматургії. Не випадково театр «Гевел геволім» ставить вже другу п'єсу цього автора. Вихований в ортодоксальній єврейській родині і одержавши європейську освіту, Йосеф Бар-Йосеф, поєднав у своїй творчості глибоко національні і загальнолюдські риси. У його п'єсах виразно відчувається вплив російської літератури і насамперед А.П.Чехова. П'єса «Сад» буквально пронизана внутрішнім діалогом з майже однойменною чехівською п'єсою. Тут не вишневий, а цитрусовий сад. Проте цей сад теж хочуть вирубати і поділити на ділянки і він теж є частиною душі всіх персонажів. Чеховський сад уособлював щасливе минуле, мирне, благополучне садибне життя, з яким герої змушені розстатися, а тут сад – це спадщина батьків, яка символізує спадкоємність, стабільність життєвого укладу, його прагматичну обмеженість з одного боку і одвічні духовні цінності – з другого.
Художник Наталя Рябова створила у невеликій залі єврейського товариства, яке давно потребує ремонту, куточок райських кущей. На лазурово-блакитному тлі задника намальовані великі жовті, білі і рожеві польові квіти. Три гарно вирізані, біло-зелені плоскі форми, які означають квітучі дерева. Під особливим світлом вони кидають на задник загадкові мереживні тіні.
Режисер Валерій Бассель ставить виставу про любов, яка на схилі років не “нежней и суеверней”, як у Тютчева, а страшніша і руйнівніша. Все починається з того, що в сад біля великого будинку, де мешкають два самотніх брати, випадково через дірку в огорожі потрапляє незнайома жінка. Виявляється, Іда йшла вулицею і заходила у будинки, шукаючи учнів для своєї балетної студії. Сад захопив її своєю квітучою пишнотою. Іда – викладач класичного балету, рік тому приїхала з Росії. Інна Руді грає її невгамовною, захопленою, творчою натурою. Вона скрізь шукає красу і гармонію, мила, відверта, любить природу, вміє захоплюватися людьми. Кожну появу Іди супроводжує музика, співзвучна настроєві героїні (музичний керівник постановки – Євгенія Єрмакова). Кожен її прихід робить життя братів чимось потойбічним, нереальним. Вона збуджує почуття, які вони не можуть опанувати.
Старший брат Боаз у виконанні Сергія Юркова, чарівний ледар, сповнений вимог і претензій до світу. Безвідповідальний егоїст, руйнівник сімейних традицій, який промотав свою частину спадщини у пошуках волі і задоволень. Актор вміло передає, як закоханість, опромінивши ненадовго світлом душу Боаза, потім знову занурює її у темряву мстивості та егоїзму .
Молодший брат Менаше, якого наповнено і точно грає Олег Фендюра, прожив життя гідне, багато трудився, займав високі громадські посади, але так і не навчився любити і розуміти навіть найближчих людей, він закритий від інших і від самого себе і всю душу і сили вклав у великий сад, що дістався у спадщину. Цей зелений, квітучий, родючий простір уособлює не лише матеріальну, але і духовну спадщину двох братів і сестри. У кожного з них з батьківською спадщиною особливий рахунок. Боаз завжди прагнув позбутися сімейних принципів і устоїв, як від перешкоди на шляху до звільнення. Вирубати сад для нього означає здобути бажану волю. Молодша сестра Цвія (Ірина Охотниченко) у своїх практичних інтересах і турботах не може забути про сад, який після двох бездітних братів повинен дістатися двом її дочкам. Але і цей персонаж далеко не однозначний. Акторка вміло передає різні зміни настрою героїні.
Менаше після смерті дружини працює в саду з ранку до ночі, обкопує, поливає, підрізує, риє зрошувальні канави – все вручну. У цьому і любов, і дотримання обов’язку. І раптом з'являється жінка, яка закохується в сад і у його господаря одночасно, тому що вони разом для неї уособлюють гармонію і красу. З Менаше починають відбуватися незрозумілі перетворення. Вперше у житті покохавши жінку, він не може прийняти почуття, які нахлинули на нього. Він не знає, що робити із самим собою. Він починає ревнувати кохану до саду, починає думати, що вона переслідує у стосунках корисливі цілі. Актор дуже стриманий зовні, але глядач відчуває, які пристрасті вирують у нього всередині. Іда – Руді сповнена піднесених почуттів і мрій. Ілюзії репатріантки, яка бажає ощасливити своїм хореографічним мистецтвом Святу землю, увесь час розсипаються в порох. Але вона продовжує прагнути тієї незбутньої краси, яку бачить у своїх снах. Саме тому, що для неї сад, який створено на сцені – це не земний, а Едемський сад. І балет, який вигадує і намагається поставити Іда – це балет знайденого і втраченого Раю.
Валерій Бассель ставить психологічну п'єсу як поему. Все, що відбувається, уявляється десь на межі реальності і фантазії. Старий сад вигадує і уявляє свої казки. Щоразу, коли з'являється Іда, виникає примарне освітлення і музика її душі, яка прагне втілитися у танок. Вона, як фея, зачаровує і навіває незбутні бажання. При цьому Руді не втрачає у цьому балетному існуванні і реальну Іду, яка тікає від життя, ховається від протиріч, яка шукає земного раю, яка розчаровується і втікає знову. Вона станцювала свій танок, звабила до нього всіх мешканців будинку і сховалася. Пішла засмучена, розуміючи, що завдала болю, і єдина можливість його пом'якшити – це швидше піти геть.
У Чехова сад наприкінці п'єси вирубують, і зрозуміло, що всі, хто був з ним пов'язаний, приречені. Тут Іда іде геть, щоб не загубити сад, його заприсягся вирубати Боаз. Сад залишається, а отже, життя триває, й у всіх персонажів ще є можливість здобуття, нехай не кохання, а духовної рівноваги і спокою.
