Ганна Миколаївна Соколова, яка було засумувала за святковим столом, одразу пожвавішала, виявивши біля себе вдячного слухача. Воно зрозуміло: живе фронтовичка одна, у цьому селі у неї родичів немає – приїжджа. З ким словом перекинутися, спогадами поділитися?
Спочатку колишня развідниця-радистка не без гумору розповідала про своє нинішнє життя-буття:
– Цього року, дочко, я вся травою заросла – такі дощі були, що не встигала на своєму городі з бур'яном воювати. Шість курочок, вісім курчат – ось все моє військо. Але я, як Маресьєв, – не здаюся ніякому лиху!
Ганна Миколаївна Соколова – єдина в селі Владичень фронтовичка, і в цей сонячний день, коли Одещина відзначає 61-у річницю визволення області від німецько-фашистських загарбників, бойову (незважаючи на свої 82 роки) пенсіонерку запрошено за святковий стіл. Як і всі ветерани тут присутні, вона одержала сувенір від народного депутата Л.І. Клімова.
Село Владичень, що у Болградському районі, – один з останніх населених пунктів нашої області був визволений у серпні 1944 року від німецько-фашистських загарбників. Торік саме у цьому невеликому болгарському селі вся Одещина відзначала 60-річний ювілей мирного життя. На урочистість приїхало багато гостей, найпочеснішими серед яких були ветерани. Попередньо село було приведено у належний стан: за рахунок обласного бюджету відремонтовано школу, Будинок культури, інші соціальні об'єкти, побудовано пам'ятник на честь радянських воїнів-визволителів, відновлено фундамент зруйнованої колись церкви. Військовий парад на центральній вулиці за участю частин і підрозділів Збройних сил України став одним з найяскравіших подій, що запам'ятовуються, у житті владиченців, у тому числі і Ганни Миколаївни Соколової. Хоча хто-хто, а вона на своєму віку побачила чимало. У 1942 році, коли Анці-атаманші (так бойову дівчину називали однолітки) виповнилося вісімнадцять, прийшла повістка з військкомату. Полкова школа, рота розвідки, Ленінградський, Прибалтійський, третій Український фронти. Тричі була поранена. Ворошилова і Василевського, розповідає, своїми очима бачила.
27 серпня 2005 року ветеранів Болградського району в селі Владичень хлібом-сіллю зустрічали діти. Поїздку Болградської районної організації ветеранів ініціювала і організувала районна організація Партія регіонів. Учасники мітингу, який відкрив І.А. Насипаний, поклали квіти до пам'ятника – і день наповнився добрими словами на адресу переможців, спогадами фронтовиків. Мою співрозмовницю пам'ять теж несе у події шістдесятирічної давнини…
– А сьогодні я – бомжик, – все посміюється над собою Ганна Миколаївна. – У мене документи загубилися, і ніяк не можу в селі прописатися.
Незважаючи на цю важливу формальність, сільрада допомагає єдиній фронтовичці, чим тільки може. Парканчик пофарбований, дах торік відремонтовано. Не забувають провідувати, поздоровляють зі святами. Ось і сьогодні сільський голова Микола Миколайович Райчев дбайливо посадив фронтовичку у своє авто і привіз додому. Біля хвіртки довго розмовляли – про проблеми, про будні. І я подумала: оточувати увагою і турботою ветеранів не менш важливо, ніж увічнити їхній подвиг у пам'ятниках. Тих, хто виборював Перемогу, так мало залишилося з нами. У Болградському районі в рядах ветеранів сьогодні всього 66 фронтовиків.
