Є люди, яких знаєш хвилину, а здається – все життя. Олену Сафонову я знав, здається, все життя. А вона мене – хвилину: на самому початку нашої розмови. Але говорила так, ніби ми були з нею знайомі сто років. Що за цим? Клас зірки? Чи вроджена товариськість? А можливо просто кава тієї ранкової пори настроювала на відвертість.
Поза екраном вона мало схожа на своїх героїнь. Але, мабуть, така сила її акторського обдарування, що різні її екранні образи – окремо. Втім, з Оленою Всеволодівною їх ріднить щирість. Ось із цією щирістю, за якою впевненість і внутрішня сила, вона і відповідала на запитання.
Зрозуміло, до зустрічі я знав, що Олена Сафонова народилася в Ленінграді. Вона дочка відомого кіноактора Всеволода Сафонова. На початку вісімдесятих вдало зіграла у фільмах "Голос", "Повернення Баттерфляй", “Софія Ковалевська. "Зимова вишня" принесла всенародне визнання. За опитуванням журналу "Советский экран" вона визнана найкращою акторкою 1985 року. Кілька років жила і працювала у Франції. Грала в кінофільмах "Музика для грудня", "Президент і його жінка", "Принцеса на бобах", "Шанувальник".
Добре що режисер Ігор Масленников вчасно зупинився. А то "Зимову вишню" можна було перетворити в "Дику Троянду". Проте особисте життя акторки Олени Сафонової дало б просто благодатний матеріал для подальших пригод її трохи нещасної героїні, обманутої Соломіним... Я запитав у неї:
– Чи вважаєте Ви, що за сентиментальним кіно – майбутнє? Якщо це так, то чи станете Ви грати у фільмі такому, як була ваша "Вишня"?
– Це класична мелодрама у своєму найкращому прояві. Я бачу таке кіно у майбутньому, і впевнена, що глядачі таке кіно дивитимуться. Їм хочеться поплакати, повіривши в те, чого насправді не буває. Але тільки без моєї участі. У такій якості бути не можу просто через віковий ценз. Я дуже люблю мелодраму і з задоволенням в ній гратиму. Але в іншій якості. Ближче до того, що я роблю у фільмі Дмитра Месхієва. (У "Жіночій власності" Олена Сафонова грає роль зрілої акторки, у якої роман з початкуючим актором переріс у справжнє, всепоглинаюче почуття. – А.Р.). Я змінилася вже. І для мене ближче інше, те, у що я можу вже повірити. Запитайте мене сьогодні про "Зимову вишню", і я перша не віритиму в цю історію.
Олена Всеволодівна розповідає, що зі своїм партнером Віталієм Соломіним на знімальному майданчику більше не зустрічалася. Бачила його один раз на вулиці, коли пригальмувала біля світлофора. Він у своїй машині їхав. Ну, побібікала...
А ось з Марчелло Мастроянні, з яким теж потім не грала, бачилася. У Парижі з ним жила в одному кварталі. Випадково зустрілися на ринку. Старший син був ще маленьким, а сина другого вона тоді лише чекала.
– Ну, підійшла до нього. Він дивиться на вагітну жінку з величезним животом, з дитиною та авоською. А коли назвала себе, ойкнув: ніколи не впізнав би.
Акторка розповідає, що поза екраном одержує задоволення від будь-якого віку. І поки була юна, просто не розуміла цього. А зараз, коли стала розуміти, шкодує про те, що не встигла "накрутити". Зараз інше, і їй у цьому, іншому, добре. Звичайно, шкодує, що зморшок більше. "Але я не збираюся робити підтяжку шкіри. Зроблю, мабуть, вже тоді, коли буду зовсім погано виглядати. Триматимуся до останнього".
В Одесі Олена Сафонова знімалася не раз. Ось свого часу зіграла у фільмі одесита Вілена Новака "Принцеса на бобах". І з розз’єднанням країн, коли Київська та Одеська кіностудії втратили колишню потужність, багато чого втратили і країни. Адже кіно, яке робили разом, давало чималі гроші. Втрачати їх – не по-хазяйськи. І звичайно ж, Олена Всеволодівна вважає, що Одеська кіностудія повинна вийти на колишній рівень. Тим більше, що студія – біля самого синього моря. І не знімати тут просто гріх.
– Якби я була настільки заможною, і мала можливість вкладати гроші, – продовжує Олена Всеволодівна, – то я сюди точно б вклала. Причому, без особливих роздумів.
Після "Зимової вишні" Олену Сафонову часто запитують про її ставлення до жіночого призначення. Навіть у дуже сильної, незалежної жінки повинен бути якийсь куточок, куди ніхто інший зайти не може. Втім, це стосується не лише жінок, але і старих, і дітей. А ось щастя залежить не лише від того, є в тебе сім’я чи її немає. А це якийсь початковий твій устрій. І справа тут не у зовнішніх ознаках. Буває, чоловік, красень, ну, Аполон, а ніяких почуттів до нього не виникає. І у той же час, якийсь потвора, зростом майже по пояс, а нічого дорожчого на світі немає і бути не може. І в бомжа можна закохатися, впевнена зірка.
– Людині повинно бути добре. Який сенс мати сімейне вогнище, якщо воно не гріє?
Для Олени Сафонової вогнище, що гріє, це її дім і син.
Другий син Олени Сафонової живе у Франції, з батьком. І в Росії був лише один раз, зовсім ще маленьким. Тепер його не пускають. Можливо, читач пам'ятає телепередачу Олександра Любимова на центральному російському каналі, де Олена Сафонова розповідала про цю свою складну колізію. Я запитав, як вона наважилася з такою історією вийти в ефір? Відповіла, що думала про те, як не нашкодити ні синові, ні собі. І в складному становищі, у неї виникає азарт швидше перебороти неприємності.
– Дуже важливо не загрузнути у стражданнях. Мабуть, я запрограмована на щастя.
– А що змінилося після тієї передачі?
– Якщо говорити про фактичну сторону справи, то нічого. Але накопичуються факти, створюється якийсь клубок, що врешті-решт докотиться.
Цікаво, чи може відома акторка через нервове перенапруження зірватися, влаштувати, скажімо, скандал з биттям посуду?
– Ні, – говорить вона. –Але “гавкнути” я можу.
Я подумки спробував уявити, як це в неї може вийти. Але чи моєї уяви не вистачало, чи співрозмовниця на себе наговорювала, "гавкаючою" Олена Всеволодівна Сафонова не уявлялася мені ніяк.
Свого часу її запросив до театру вчитель. Але вона через якийсь час з цього театру пішла. І вчитель, зрозуміло, образився. Потім він помер. І Олена Всеволодівна так і не порозумілася з ним. Але хотіла б тут на землі, до свого відходу з життя, уладнати всі свої конфлікти.
Їх в акторському середовищі, зрозуміло вистачає. Ось і про її зіткнення з Сергієм Жигуновим відомо. Однак про це вона говорити не захотіла, лише сказала сухо, що з ним нічого улагоджувати не збирається, тому що улагоджувати немає чого. Можна говорити про стосунки, коли вони є.
Зате з неприхованим задоволенням розповідає про одеського режисера Вілена Новака, у якого грала в "Принцесі на бобах".
– У нього така харизма, – говорить Олена Всеволодівна, – з ним так приємно працювати. Він знімає традиційне кіно. Ось американці, якщо забрати красивість і дуже високий технічний рівень, роблять, по суті, кіно радянське. Так і Вілен Новак знімає радянське кіно.
Акторка вважає, що з початком перебудови в кіно прийшли діячі з якоюсь дитячою психологією. Причому, не за віком, а за своєю суттю. З якимись такими дивними замашками. Чомусь стало модним бути попсовим, чим менше зубів у роті, тим краще. У цьому дитячому садку їй нудно. Але серйозний художник, та просто серйозна людина, ніколи не дозволить собі займатися такими речами. Або ти робиш свою справу, і тебе за це поважають, або ти її не робиш, і що не створюй навколо себе, які кіски не заплітай, усе одно все повертається на круги своя.
Спочатку в акторки склалося амплуа невлаштованої в житті жінки. І коли виникала необхідність у такій ролі, режисери одразу згадували про неї. Актори знають, як важко вийти з усталених уявлень. Але Олені Сафоновій це вдалося. Ось і в "Жіночій власності", незважаючи на драматизм (героїня зовсім ще не старою іде з життя – А.Р.) це зовсім інша роль. І у фільмі "Шанувальник" героїня Олени Сафонової мало схожа на персонаж "Зимової вишні".
Незважаючи на те, що свого часу її "Вишня" була культовим фільмом, мені особисто більше подобається її робота в "Жіночій власності". Одна з найскладніших земних загадок – як приходить кохання -, на мій погляд, розкрито акторкою з розумінням і тактовно.
Вона зіграла в кіно і матір Володимира Набокова. Цікаво, як ставиться не за роллю, а в житті до творчості письменника?
– Акторові не потрібно займатися дослідженням творчості. Це справа фахівців. Він же повинен робити свою справу. Чим менше входитиме в дослідження, ритися в спеціальній літературі, тим буде краще. Був образ, написаний навіть не самим Набоковим, а той, що в сценарії. Мені, акторці, це "заглиблення" нічого не дасть. А отже, і глядачеві не дасть. Інакше він дивитиметься і буде думати: вона з глузду чи що з’їхала?
– Чи є актори які на Вас найбільше впливають?
– Я у своїх уподобаннях консервативна. І вважаю, що таких як Олег Янковський не те, що в нас у країні, а взагалі у світі просто немає
Олена Всеволодівна згадує, що завжди хотіла грати. Добре, що у Москві була можливість потрапити в масовки. На зйомки, а вони відбувалися вночі, Олена, йшла з величезним хвилюванням. Там була популярна акторка. "Сама Наталя Варлей! Ходить як жива".
Слухаючи це, мимоволі думаєш, що хтось зараз ось так вважає "Олена Сафонова. Як жива"
– Я ніколи так не думала, і не думаю. Але ось з Адабашьяном одного разу розмовляли в одному з паризьких ресторанів. Він сказав: "Сюди, в "Куполь", водять росіян і показують: тут був Ленін. А уявляєш, років через сто почнуть приводити сюди екскурсантів і говорити про те, що тут Сафонова плакала в плече Адабашьяну".
На відміну від багатьох інших акторів Олена Сафонова не може скаржитися на ігрову незатребуваність. Здається, це їй взагалі не загрожує.
– Можливо, і загрожує, – говорить вона. – І якщо це станеться, поплачу, а відплакавши, втру соплі, сльози і візьмуся за справу. Я дуже давно збиралася зайнятися продюсерством. Дехто за нього береться, зовсім не розуміючи, що це таке. Вони стають подобою завгоспа. А я гадаю, якби були гроші в мене, я б цим зайнялася серйозно. Боюся, і не сформулюю точно, що таке продюсер, але знаю, що це те саме що вільний художник. Він створює щось, а потім ним володіє. Я наприклад, із захопленням дивлюся на Марка Рудінштейна і для експерименту стала співпродюсером картини "Третя країна".
– Вас не вабить режисура?
– Не вірю в жінок-режисерів. Навіть при всій повазі до Лариси Шепітько, яка передчасно пішла з життя і більше за інших здібна була до режисури, все одно, на мій погляд, режисура – справа чоловіча.
– Але є ще і фільми Кіри Муратової.
– Це безперечно, талановито. Але це щось інше. Не кіно...
Я б, звичайно, посперечався. Тому що вважаю фільми Кіри Муратової Кіно. Завтрашнім. Але часу вже не було. Той, що був відведений на розмову, давно вже минув. А день Олени Сафонової що там, у Москві, що тут, в Одесі, розписаний досить щільно…
