Шановний Вікторе Андрійовичу!

Ситуація, яка склалася навколо питання приватизації з попередньою реструктуризацією Одеського припортового заводу, суттєво відрізняється від тієї, що була у 2004 році, коли планувалась приватизація заводу як цілісного виробничого комплексу і за що одностайно проголосували всі робітники, які брали участь у конференції трудового колективу заводу. Хоча і тоді виникали питання щодо долі багатої соціальної сфери підприємства: чудових Палацу спорту і Палацу культури, обладнаних сучасною апаратурою, лікувально-оздоровчого центру, тепличного господарства тощо.

Практика приватизації здебільшого показує, що інвестор, який приходить на підприємство, якщо не одразу, то поступово починає “забувати” про соціальну сферу.

Якщо додати до цього, що припортовий завод є містоутворюючим міста Южного, в якому живе більш як 50 тисяч чоловік, і що він приносить регіону й державі в цілому значні прибутки у вигляді податків, то постає логічне питання: чи потрібен інвестор сьогодні припортовому заводу, і чи перевищить прибуток від приватизації припортового заводу ті збитки, які можуть бути нанесені заводу і всім, хто з ним пов’язаний.

На сьогодні припортовий завод – зразок того, як належить господарювати на державну підприємстві, здобуваючи матеріальні й моральні прибутки робітникам заводу, місту, регіону, країні.

Ми, члени президії Одеської обласної ради профспілки працівників хімічних та нафтохімічних галузей промисловості звертаємось до Вас, Вікторе Андрійовичу, з проханням зберегти для держави це унікальне хімічне підприємство, як зразок для інших із створення умов праці та побуту для трудівників підприємства. Ми запрошуємо Вас під час відвідання нашого регіону завітати на Одеський державний припортовий завод і вочевидь переконатись, як на підприємстві дбають про людей.