130 РОКІВ – ТЕАТРАЛЬНЕ ПОВНОЛІТТЯ
1 жовтня Одеський російський драматичний театр відкриває ювілейний сезон
За свою досить тривалу історію цей театр зазнавав багато чого. Не рухаючись зі свого місця в самому центрі Одеси, він, проте, «перемінив» три країни: народився в Російській імперії, потім опинився в Радянському Союзі, потім – у незалежній Україні. Він горів і в буквальному значенні воскресав із попелу. Він зазнавав горя втрат і радість знахідок, пізнавав смак перемог і гіркоту поразок. Тут ставилися воістину великі п’єси, тут грали справді великі актори. Втім, властива ювілейній темі дієслівна форма минулого часу доречна тут лише почасти. Адже в цього театру є не тільки багата історія, але і досить гідна сучасність. Він продовжує, говорячи словами Бориса Пастернака, жити, думати, почувати, любити, здійснювати відкриття. Чим живе сьогодні російський театр, про що думає, що любить, і якими відкриттями готується здивувати одеських цінителів мистецтва – на ці питання відповідає директор театру, Олександр Євгенович КОПАЙГОРА.
– Олександре Євгеновичу, перше запитання, що справді цікавить дуже багатьох одеських театралів: поясніть одну майже фантастичну тимчасову метаморфозу. Порівняно недавно, у 1996 році, Одеський російський театр урочисто відзначав своє 70-річчя, і от, через дев’ять років, ви раптом запрошуєте всіх на 130-й день народження театру…
– Ніяких метаморфоз і ніякої фантастики тут немає, – а є просте відновлення історичної справедливості стосовно цього театру. Уся справа в тому, що в бурхливі революційні 20-ті роки минулого століття, коли життя протікало під гаслами “Відречемося від старого світу” і “Ми наш, ми новий світ побудуємо”, було прийнято замовчувати, а часом і просто цілком переписувати історію. Так була перекреслена і вся історія дореволюційного російського театру в Одесі. “Літочислення” театру стали вести від 1926 року, коли російський театр одержав офіційний статус державного театру нової Радянської республіки. У наступному, 1927 році в Одесі був убитий відомий діяч революційного руху, глава губернського виконкому Андрій Іванов – і театрові присвоїли його ім’я. Прийшовши два з половиною роки тому на місце директора цього театру, я запитав себе: а що, до 1926 року російського театру в Одесі не існувало? На моє настійне прохання підняли міські архіви, надали офіційні довідки. З’ясувалося, що російський театр існує в Одесі з 1875 року! Якщо бути зовсім точним, то він почав функціонувати ще в 1874 році, але спочатку існував як приватний театр, називаний по імені свого тодішнього власника – “Театр Великанова”. Але через рік, восени 1875-го, театр перемінив і власника, і назву, і став іменуватися Російським театром. І цього року Одеса відзначає справжню дату народження російського театру – одного з найдавніших у країні.
– Спасибі за настільки вичерпне роз’яснення. Але повернімося в день сьогоднішній. З яким настроєм театр зустрічає свій ювілей?
– Минулий, передювілейний, сезон був настільки насичений подіями, що я можу констатувати: ми пройшли черговий рубіж і вийшли на новий рівень роботи з глядачем. 20 років у театрі не було головного режисера – сьогодні у нас їх аж три! Не приховаю, це був досить сміливий експеримент, що не має аналогів на всьому пострадянському просторі: створити при театрі режисерську колегію, до якої ввійшли найперспективніші московські режисери (до речі, що працюють сьогодні в безпосередньому контакті з такими метрами російського театру як Марк Захаров, Олег Табаков, Армен Джигарханян, Леонід Хейфец і багатьма іншими). Було безліч питань із приводу того, як зможуть москвичі керувати театром в Одесі. Перший сезон роботи режисерської колегії показав, що все в цьому житті може бути, якщо дуже захотіти! Олексій Гирба, Олексій Литвин і Сергій Голомазов уже поставили спектаклі на сцені нашого театру й активно готують наступні прем’єри. Причому вони не тільки займаються безпосередньо режисурою, але і живуть усіма театральними проблемами, і навіть здійснюють у театрі педагогічну діяльність. Наприклад, репетиції Сергія Голомазова (не тільки режисера, але й професора, що має свій курс у держінституті театрального мистецтва в Москві) є чудовим і досить необхідним майстер-класом для молоді нашого театру. Але головний результат – це звичайно ж, вистави! “Красное и черное”, “Последняя остановка”, “Вишневый сад”, “Последний герой”…
– Цього року в репертуарі театру з’явилася ще одна вистава, що йде не просто при повних залах…
– Так, це спектакль “Вій” за Гоголем, поставлений одеським режисером із Санкт-Петербурга Георгієм Ковтуном. Справді, цей спектакль – явище, що не мало аналогів в Одесі вже кілька десятків років. З ним може зрівнятися лише “Закат” І. Бабеля. Щоб не бути голослівним, просто назву цифри: прем’єра вистави “Вій” відбулася наприкінці травня. Далі ми вирішили спробувати так званий “бродвейський варіант” експлуатації цього спектаклю – тобто грати одну назву кілька вечорів підряд. І за два наступні місяці (червень і липень) виставу було показано 14 (чотирнадцять!!!) разів при аншлагах! У вересні ми, на численні прохання, показали його 15-й раз – і знову в залі яблуку ніде впасти! На жовтень у нас заплановано ще сім(!) спектаклів “Вій”. Навіть московські антрепризи з зірками театру та кіно не можуть зібрати в Одесі більше одного, максимум двох аншлагів, – а на “Вій” люди йдуть – і не завжди потрапляють, якщо не подбали про квитки заздалегідь. “Вій” – це той спектакль, якого давно чекали глядачі: масштабний, видовищний, яскравий, музичний, із сюжетом, що захоплює, з чудовими акторськими роботами. Це безумовна творча перемога всього колективу.
– На початок ювілейного сезону в театрах прийнято готувати прем’єри…
– Що таке традиція? Це повтор події. Ми сподіваємося, що започаткували нову традицію: відкривати сезон трьома прем’єрами. Так ми відкривалися рік тому – і точно так само відкриваємося зараз. Ми відкриваємо 130-й театральний сезон 1 жовтня прем’єрою вистави за легендарною п’єсою “Чайка” А.П. Чехова. Ця постановка присвячена не тільки до ювілею театру, але й до ювілею цього великого російського письменника та драматурга: адже цього року ми відзначаємо 145 років із дня народження Чехова. Спектакль ставить режисер Олексій Литвин. Через 15 днів ми запросимо одеситів на другу прем’єру: спектакль “Последний герой” за п’єсою одеського драматурга Олександра Марданя (знайомого нашим глядачам за п’єсою “Лист ожиданий”, поставленою в минулому сезоні). Режисер цього спектаклю – Сергій Голомазов. Ще за 14 днів ми покажемо ще одну прем’єру – веселу ліричну комедію американського драматурга Річарда Баера “Смешанные чувства” – це режисерська робота Олексія Гирби.
– Канонада режисерської колегії відбулася?
– Так – і це тільки початок. А в планах – ще низка постановок, серед яких є, на мій погляд, проекти не просто цікаві. По-перше, з досить цікавою пропозицією звернувся до мене улюбленець одеситів, популярний актор нашого театру, народний артист України Олег Школьник. Він написав п’єсу за мотивами роману французького письменника, лауреата Гонкурівської премії Ромена Гарі “Танець Чингіз-Хаїма”. Зараз ми займаємося пошуком коштів на постановку цього дуже цікавого і масштабного матеріалу. Спектакль буде ставити сам Олег Школьник. І ще один проект, з яким театр пов’язує дуже великі надії: я запропонував тій же команді, що ставила спектакль “Вій”, узятися за роботу над романом Василя Шукшина “Я пришел дать вам волю”. Степан Разін як ніколи сучасний! Георгієм Ковтуном уже написана інсценізація роману, композитор Євгеній Лапейко працює над музикою до спектаклю, художник Андрій Злобін – над макетом декорацій. Два з половиною роки я не давав нудьгувати колективові. Гадаю, що й далі “спокій нам тільки сниться!”
ПОДРУЖНЯ ВІРНІСТЬ ТЕАТРОВІ
Нотатки до срібного ювілею
Всупереч поширеній думці про те, що актори – люди легковажні, а акторські сім’ї неміцні і недовговічні, можна навести безліч прикладів зворотного. Марія Миронова та Олександр Менакер, Ірина Скобцева та Сергій Бондарчук, Світлана Немоляева та Олександр Лазарев, Наталя Гвоздикова та Євген Жариков, Лариса Луппіан та Михайло Боярський, Анастасія Вознесенська та Андрій Мягков – ці зоряні акторські сім’ї відомі всім. Одеса також може похвалитися прикладами чудових акторських подружніх пар. Один з найяскравіших прикладів – подружжя, яке ось уже чверть століття вірно служить Одеському російському театрові, – Людмила АГАФОНОВА і Валерій ЖУКОВ.
Двое талановитих і красивих людей, які поєднали свої долі в одну, і пов’язали цю долю з театром – так однією фразою можна охарактеризувати героїв цієї публікації. Валерій і Людмила ідуть по життю разом ще зі студентської лави: він і вона – випускники Ярославського театрального училища. Їхні автобіографії, що зберігаються в архіві Російського театру, збігаються майже до коми: у 1970 році, одержавши акторські дипломи, Валерій і Людмила за направленням училища поїхали працювати до Воронезького ТЮГу.
У 1971 році у їхньому житті сталася найголовніша прем'єра – прем'єра материнства і батьківства: на світ з'явився їхній син Гриша. У цьому ж році Валерія Жукова було призвано до армії. У 1973-му, після демобілізації Валерія і закінчення декретної відпустки Людмили, сім’я одержала запрошення від Вологодського драматичного театру. У Вологді актори пропрацювали до 1975 року, після чого одержали ще одне запрошення – до Миколаївського російського драматичного театру імені Чкалова. У цьому театрі Людмила і Валерій прослужили п'ять років, посівши становище провідних артистів трупи, і зігравши яскраві ролі в таких виставах, як “Коварство и любовь” Ф. Шіллера, “Шел солдат с фронта” В. Катаєва, “Замок Броуди” О. Кроніна, “Прощание в июне” А. Вампілова, “Молодая гвардия” О. Фадєєва та багатьох інших. І, нарешті, у 1980 році сім’я Жукова-Агафонової переїздить до Одеси. З 1 жовтня вони – актори Одеського російського драматичного театру ім. А. Іванова.
Поповнення трупи театру цією парою стало, як показав час, досить цінним надбанням. Жуков та Агафонова дуже швидко стали для колективу своїми – і він, у свою чергу, став для них рідним. Справжні професіонали своєї справи, при цьому дуже помітні, красиві (або, як кажуть в театрі – фактурні), актор і акторка стали справжньою знахідкою для режисерів. Діапазон можливостей Жукова та Агафонової дозволяв займати їх як у серйозних ролях героїв і героїнь, так і в гострохарактерних комедійних ролях. У послужному списку Людмили Агафонової – резонансні ролі у виставах: “Аеропорт” А. Хейлі, “Ложь на длинных ногах” Е. Де Філіппо, “Все могут короли” С. Михалкова, “Хочу сниматься в кино” Н. Саймона, “Кошка на раскаленной крыше” Т. Уїльямса, “Сюрприз на всю жизнь” Ю. Кулика, “ОБЭЖ” Б. Нушича, “Акселерати” С. Ласкіна, “Убийство – дело семейное” М. Соважона, “Превратности любви, или Пройти под радугой” В. Асланової та інших. У списку яскравих ролей Валерія Жукова – роботи у виставах: “Продайте мужа” М. Задорнова, “Женщина к барьеру , или Танго беллетриста” А. Чехова, “Сюрприз на всю жизнь” Ю. Кулика, “Акселерати” С. Ласкина, “Школа налогоплательщиков” П. Вернейля і Ж. Барра, “Кин IV” Г. Горіна, “Приказано умирать медленно” Б. Васильєва, “Убийство – дело семейное” М. Соважона, “Ричард III” В. Шекспіра, “Вишневый сад” А. Чехова, “Вій” М. Гоголя та багатьох інших.
Про одну акторську роботу Валерія Жукова вважаю за потрібне сказати особливо. Одна з найцікавіших ролей російського класичного репертуару – роль Глумова в п'єсі О. М. Островського “На всякого мудреца довольно простоты” (“Мудрец”) – цю роль в Одеському російському театрі пощастило зіграти Жукову. Хоча точніше буде сказати по-іншому: цьому театру пощастило, що в ньому знайшовся саме такий виконавець цієї ролі. Розумний, витончений, іронічний, пронизливий і темпераментний Глумов у виконанні Валерія Жукова по праву може вважатися однією з найяскравіших чоловічих акторських робіт театру кількох останніх десятиліть.
Сьогодні Людмила Агафонова і Валерій Жуков відзначають срібний ювілей своєї творчої діяльності в Одесі! Що можна побажати цим людям? Звичайно ж, здоров'я, благополуччя і... ролей, ролей, ролей! Адже кожна їхня поява на сцені – радість для глядача! Ну і ще – що можна сказати такій гарній люблячій парі в срібний ювілей? Звичайно ж, “Гірко!”.
Автор висловлює щиру вдячність хранительці пам'яті і традицій Одеського російського театру акторці Ірині РАЄВІЙ за допомогу у підготовці матеріалу.
