«Що посієш – те й пожнеш» – стверджує народна мудрість. У кабінеті директора Одеського селекційно-генетичного інституту, члена Української Академії аграрних наук В'ячеслава Соколова ці слова набувають особливого, буквального, звучання. В'ячеслав Михайлович згадує про нещодавню участь у селекторній нараді облдержадміністрації, про те, як він давав рекомендації керівникам господарств щодо врожаю майбутнього року... І порівнює роботу селекціонера з роботою головного конструктора, на якого працює цілий колектив співавторів.
Виведення нового сорту (а в інституті займаються селекцією озимої пшениці, ячменю, кукурудзи, гороху, сої, соняшнику та інших сільськогосподарських культур) – процес досить копіткий і наукомісткий. Зараз на це в середньому іде 10 – 12 років. Інша справа, що селекціонери, як правило, паралельно «ведуть» кілька проектів. Тому СГІ і випускає «новинки» практично щорічно. Усього ж у цих стінах (і на дослідних полях) було виведено близько 300 нових сортів. Причому таке багатство – не проста примха вчених, які жадають недосяжної досконалості. Ось як пояснює цей постійний процес оновлення сам В'ячеслав Соколов:
– Є кілька важливих чинників, які змушують нас займатися цією роботою. Наприклад, технологічні умови, які змінюються. З'явилися більш потужні комбайни – вже нові вимоги. Стали більше вносити добрив і застосовувати зрошення, старі сорти пшениці полягають, потрібні нові з іншим співвідношенням соломини до зерна. Але найголовніше, якщо сорт залишається стабільним, не змінюється, то вся мікрофлора, що оточує його, хвороби і шкідники дуже прогресують. Рано чи пізно в природі знаходиться хвороба на цей сорт, від якої можна втратити до половини врожаю. Надмірне ж використання засобів захисту значно здорожує кінцевий продукт. Тому і потрібно виводити нові сорти, стійкі до даного захворювання. Згадайте, як медики борються з різними варіантами вірусу грипу А, В і так далі. Тут приблизно така ж паралель.
– У такому випадку, який період ефективного використання нового сорту і що відбувається з тими сортами, які «пішли у відставку»?
– Раніше сорт використовували в середньому 20 – 25 років. Зараз ми вже шукаємо заміну сортам 12 – 15 років. Узагалі ж середній показник щодо пшениці – 7 – 8 років, а щодо деяких інших культур – 5 років. Зараз триває інтенсифікація, це світовий процес. Сорти, які «пішли у відставку», як ви говорите, звичайно ж зберігаються. Але не з розрахунком на повторне використання, а як джерело цінного генетичного матеріалу.
З того часу, як була організована наукова селекція на території Одеси (а перший селекційний відділ при Одеському дослідному полі виник у 1912 році), ведеться постійна концентрація генного матеріалу. У нас навіть є дуже цікавий досвід сортозміни, коли в однакових умовах вирощувалися два сорти – тридцятирічної давності і сучасний. При цьому різниця у врожаї досягала двох разів! Але із сорту до сорту переходять деякі генні комбінації, особливо за такими показниками, які характерні для одеської пшениці – хлібопекарські якості зерна або зимостійкість.
– В'ячеславе Михайловичу! До завдань ваших фахівців входить не просто задоволення наукової цікавості, але і практичне використання результатів праці. Можна про це докладніше?
– Забезпечення насіннєвим матеріалом наших наукових партнерів і господарств відбувається на декількох рівнях: підтримка контактів всередині області, в інших регіонах, а також міжнародні зв'язки. За останні роки ми провели серйозну роботу щодо відновлення зв'язків у рамках СНД. Молдавія цілком забезпечується насінням наших сортів, активно користуються ними Росія, Узбекистан, Казахстан і Грузія. Поки що на рівні домовленостей контакти з ПАР. Один наш сорт зареєстрований в Угорщині, а нещодавно з'явився новий партнер – Туреччина, там зареєстровано відразу три сорти.
Зрозуміло, передача кожного такого «нового біологічного об'єкту» супроводжується відповідним навчанням.
Крім цього, ми підтримуємо контакти із селекціонерами Франції і Німеччини, можливо, вони також будуть мати свій результат.
– Мимоволі напрошується запитання: як живеться селекціонерам у нас і за кордоном?
– Ви знаєте, за світовими стандартами підготовка справжнього фахівця-селекціонера «з нуля» обходиться у півтора мільйона доларів. Це, звичайно, не тільки зарплатня, але і весь комплекс витрат: одержання освіти, відповідна практика, забезпечення необхідним устаткуванням... Тоді й сформується справжній вчений-селекціонер, який буде дуже ефективно працювати. Фактично в нас держава фінансує тільки зарплатню. До нас приходить прекрасна молодь зі знанням мови, захищає дисертації і від’їздить за кордон або іде у комерційні структури...
Справа навіть не тільки в зарплатні. Зараз молоді вчені навчилися заробляти собі на життя, одержувати різноманітні гранти. Уже три роки в нашій країні діє закон про охорону авторських прав селекціонера – це теж дає можливість виживати. Але на житло наші фахівці заробити собі не можуть. А ОСІ з 1990 року не одержав жодної квартири для молодих вчених. У нас залишаються гарні кадри, але вони старіють. Тому я і говорю, що капітальні витрати (наприклад, технічне оснащення) держава повинна взяти на себе. Зрозумійте, фундаментальні дослідження – це не просто рівень наукових знань і престиж країни. Без них ми згодом просто можемо втратити лідерство і економічну незалежність за рядом культур, якими сьогодні володіє Україна. Адже ми звикли, що Україна – «житниця». Але якщо не розвивати селекційні насінницькі програми, не працювати з інтелектуальною власністю – ми станемо відставати від інших держав, які приділяють цьому увагу.
– А чи в змозі наші господарства закупити і посіяти елітне зерно?
– Розумієте, здебільшого, це і не потрібно. Інститут за рік виробляє 10 – 12 тисяч тонн еліти. Ми можемо собі дозволити буквально пересіяти і виняньчити кожне зернятко. Наступна ступінь – це вже наші дослідні господарства і елітнасінгоспи, далі – рядові виробники, які повинні не піклуватися про чистоту сорту, а давати вал зерна. Вже після третьої репродукції неминуче відбувається біологічне і механічне засмічення зерна, нагромадження різних інфекцій... Тобто, рядовий виробник не повинен думати про це, а просто прийти і взяти новий якісний посівний матеріал. Просто в кожного – свої завдання. І потрібно їх виконувати.
– Якими досягненнями за останні роки інститут пишається особливо?
– За останні 7 – 8 років було пророблено дуже велику роботу з виведення групи сортів так званої надпотужної пшениці. Там настільки оригінальний генетичний комплекс, що він вже сам по собі забезпечує високу якість.
Другий серйозний блок пов'язаний з розвитком стійкості наших сортів. Третій – робота щодо якості у відділі генетичної селекції. Ми справді – одна з провідних установ сільськогосподарської науки в Україні. Але все змінюється, отож це ще не привід розслаблятися...
