З дитинства дівчинка хотіла «танцювати балет». Дуже хотіла, і «з віком» мрія тільки міцніла. Але... проблема була в тому, що хореографічна школа розташована в Одесі, а дівчинка жила в Красносілці. Село-то не далеке, зараз зовсім поруч – так би мовити, за два кроки від селища Котовського. Але тоді з транспортом було погано, та й не було в мами часу возити дочку до Одеси. Школу, після кількох занять, довелося залишити.
Дівчинка виросла, стала вчителем – викладала географію в рідному селі, з Оленки перетворилася на Олену Степанівну і – наблизилася до здійснення своєї мрії. Ні, звичайно, самій танцювати професійно вже було пізно, – але можна займатися з дітьми, допомогти здійснити заповітне бажання тим, хто, як і вона в дитинстві, мріє танцювати. Таке доленосне сплетіння обставин призвело до того, що в 1995 році у Красносільській школі була створена школа-студія «Вундеркінд». Її учнями стали п'яти-шестирічні діти. Таким чином, хореографічному ансамблю “Юність”, який виріс зі студії, цього року виповнилося 10 років.
Це чудовий колектив! Про такий говорять, «як одна родина». Те, що керівник ансамблю Олена Степанівна Ситниченко є ще і вчителем (викладає географію, астрономію, історію), а в деяких юних танцюристів – і класним керівником, ще більше єднає «Юність». Багато батьків брали і беруть найактивнішу участь у справах ансамблю. Головна вдячність батькам – за пошиття костюмів.
– Гарний костюм, – говорить Олена Степанівна, – половина успіху.
Це зараз костюми шиють у салоні, що в селищі Котовського, а на зорі існування ансамблю – усе своїми руками. І в поїздах – на фестивалі – батьки супроводжують, і допомагають вирішувати різноманітні проблеми. На жаль, на час нашої зустрічі з Оленою Степанівною ансамбль «Юність» зіткнувся з проблемою, на сьогоднішній день нерозв'язною. Для створюваного при школі дитячого садка потрібні були приміщення, і в ансамблю забрали репетиційну залу. Професійно обладнаний – із дзеркалами, станком. Тепер повноцінні репетиції проводити ніде, актова зала з цією метою не дуже підходить... Хочеться вірити, що директор школи Людмила Миколаївна Кобенячкина допоможе ансамблю вирішити цю, дуже важливу для нього, проблему.
Від того, у яких умовах будуть проходити репетиції, багато в чому залежить здійснення творчих планів ансамблю «Юність». Чи вдається якісно поставити нові танці? Чи можна буде створити групку наймолодших танцюристів – де вони будуть репетирувати? Адже і для нинішнього складу ансамблю – молодшої, середньої, старшої групи, – це вже проблема. Розширення репертуару – необхідна складова розвитку колективу. Жанрова розмаїтість вражає – стилізовані народні, бальні, естрадні, сучасні танці...
Народження танцю – процес, з одного боку, таємничий, з другого боку – заснований на законах класичної хореографії. – Я чую мелодію, вона мені подобається, виникають «картинки» – я вже бачу майбутній танець у своїй уяві, – говорить Олена Степанівна.
А потім – класичні елементи, зв'язки, імпровізація і – період копітких репетицій. До ансамблю «Юність» діти приймаються не за конкурсним добором – танцювати можуть усі бажаючі. Цікаво було спостерігати на репетиції за новачками. Як старанно вони виконували вказівки вчителя!.. А ось на сцені середня і старша групи – у них уже є так необхідна впевненість у собі.
Серед досягнень Олени Степанівни Ситниченко, як хореографа, художнього керівника і педагога – не тільки успішні виступи її вихованців на фестивалях, популярність ансамблю в рідному селі й у районі. Їй вдалося виховати учнів. Допомагає мамі на репетиціях дочка Олеся – вчителька молодших класів. Юля Кальф – «ветеран» «Юності», вихованка ще студії «Вундеркінд». Зараз вона навчається в Одесі, у політехнічному університеті, а в ансамблі веде бальні танці. Юля взяла на себе нелегку і відповідальну місію – відродити сільський клуб. За рахунок коштів з місцевого бюджету закуплено одяг для сцени, музична апаратура. Випускники школи, у минулому – учасники ансамблю, створили свій колектив – під керівництвом Юлії Кальф. Ще одна помічниця підростає – Таня Кобелян. Їй тільки 13 років, але вона вже займається з молодшими.
...Не кожна школа, а тим більше, сільська, має ансамбль, що так довго успішно працює. За 10 років «Юність» довела власну життєздатність, необхідність – як для юних артистів, які реалізують свій творчий потенціал, так і для глядачів – жителів села і району. Чи не час початок другого десятиліття існування ансамблю відзначити не появою нових проблем, а вирішенням старих? Чи не час узяти «Юність» під патронат – меценатам, спонсорам, піклувальникам?.. Невже не знайдуться такі у районі?
