Прокуратура у свідомості більшості з нас – це найвища інстанція, яка наглядає за дотриманням законності в державі, певний останній аргумент у захисті своїх прав. Страсбурзький та інші іноземні та малозрозумілі суди – далеко, а прокуратура, рідна, близька й справедлива – тут, під боком. І дуже часто слова «я поскаржуся до прокуратури» є останнім аргументом у тривалій суперечці, яка дозволяє розставити всі крапки над «і». Ось тому історія, про яку буде розказано нижче, для багатьох, зокрема й співробітників спецслужб, які звикли до всього, стала серйозним потрясінням, про яке хотілося б скоріше забути, щиро сподіваючись на те, що все розказане – окремий випадок.
Починалося все, як звичайно, з банальної перевірки. За дивною примхою долі саме ці планові та позапланові перевірки й стають підґрунтям для всілякого роду зловживань: небідного та нервового клієнта шукати не треба, він із усією документацією як на долоні, а практично у будь-яких документах є помилки та недоробки. Адже не помиляються, як відомо, тільки ті, хто нічого не робить, та ангели. Але останні вже давно на небі, а ми живі люди й поки що на землі. Ми працюємо й, звичайно, помиляємося. І усе залежить тільки від того, хто і як на ці помилки подивиться...
Жив-був підприємець. І займався він справою, яка дуже необхідна країні, – утилізацією люмінесцентних ламп, що містять, як відомо, ртуть. Бізнес цей досить рідкісний та заморочливий: організації, які закуповують лампи, після того, як вони вийшли з ладу, мають їх здавати в утилізацію. Відбувається цей процес не в Одесі. Тому фірма «Благодать» (назвемо її так) свої невеличкі прибутки заробляла, що називається, у поті чола. Лампи збирали, везли на переробку, ретельно стежачи по дорозі за їх збереженістю і (борони Боже!) щоб не завдали збитку навколишньому середовищу. Паралельно оформлялася вся необхідна документація, подовжувалася ліцензія на даний вид діяльності. Коротко кажучи, господарю такого заморочливого бізнесу розслаблюватися не випадало.
На розлив нафти в морі поблизу Одеси, що стався у розпал пляжного сезону, про який писали всі українські ЗМІ, керівництво «Благодаті» відреагувало з жалем, як і всі мешканці південної столиці, які полюбляють відпочити на природі. До повідомлення про перевірку фірм, що розташовані на території порту і займаються утилізацією, яку провела прокуратура, поставилися із розумінням. Але прямого стосунку до «Благодаті» ця перевірка не мала. Ані офіс, ані склади даної фірми на території порту не перебували. Тому, одержавши розпорядження доставити до прокуратури, яка займається перевіркою, низку документів, керівник «Благодаті» вирушив туди сам, щоб пояснити, що при всьому глибокому співчутті та розумінні ситуації, що відбувається, до даного забруднення моря й, відповідно, проваджуваної перевірки, він жодного стосунку просто мати не може.
Однак у прокуратурі з'ясувалося, що невеличкий грішок за підприємцем є: не встиг він продовжити ліцензію на подальше заняття утилізацією, яка близька його серцю. Як і належить, за п'ять днів до кінця дії ліцензії діяльність фірми тимчасово призупинив, але договори із партнерами залишилися.
“У тебе є чинні договори, я буду притягувати тебе до кримінальної відповідальності. Адже ліцензії в тебе немає!” – чітко сформулював співробітник прокуратури.
Бізнесмен намагався виправдатися тим, що в даний період жодна господарська діяльність не провадиться. Однак його не слухали. Картини одну жахливішу за іншу малював співробітник прокуратури заціпенілому підприємцю: “В'язниця, ганьба, презирство рідних та близьких, назавжди забруднене ім'я твоє та твоїх дітей”.
Підприємець «зламався» на погрозі про те, що в біографії його палко улюбленої доньки завжди буде чорне тавро, яке свідчитиме, що батько – судимий. Доньку він любив і такої ганьби допустити не міг. Тому на пропозицію подумати погодився. Тим більше, що було обіцяно, у разі відмови «подумати», виклик усіх ділових партнерів, проведення з ними такої роботи, після якої назва фірми «Благодать» вчасно буде змінювати на «Горе-гірке». Після цього із нещасливим бізнесменом ніхто працювати не буде й навіть після одержання ліцензії нічого не зміниться, він згниє й збанкрутує. У стража закону явно приховувався талант сценариста фільмів жахів...
Співробітник прокуратури говорив переконливо, був чоловіком рослим та значущим, тому нещасливий бізнесмен повірив йому беззастережно.
Потім була ще одна зустріч. Остаточно зламаному підприємцю було названо ціну його світлого майбутнього (а також його дітей) – 2000 доларів.
Ця розмова вже писалася на диктофон, який бізнесмен взяв у свого друга. Вартість послуг була взята не зі стелі, полічена за Кримінальним кодексом, за допомогою кишенькового калькулятора. Методика, до речі, цікава.
Штрафна санкція по максимуму або вартість років відсиджування: тисяча доларів на рік.
У бізнесмена таких грошей не було. Він пішов до УСБУ в Одеській області і написав заяву із проханням захистити його від вимагання.
Подальше – це справа та секрети професіоналів. Скажемо тільки те, що хабарника було взято на гарячому. Побачивши співробітників спецслужб, він усе заперечував, але на купюрах світився напис “хабар”, що перекреслював усі його потуги. А Кримінальний кодекс (той самий, що служив методичною підставою для виведення суми хабара), котрий загрозливо демонструвався як єдиний аргумент співробітникам спецслужби, на них належного враження не справив. На пропозицію оперативників СБУ подарувати співробітникові прокуратури примірник Закону «Про боротьбу із корупцією» у твердій оправі він відповів похмурим мовчанням.
Р.S. Хабарника із органів прокуратури звільнили наступного дня. Порушено кримінальну справу. Провадиться слідство. Підприємець продовжив ліцензію й успішно займається бізнесом. У його доньки не буде плями в біографії. Хеппі-енд, панове?
