Чи доводилося вам, дорогі читачі, чудового осіннього дня приїхати на пасіку, сісти за чисто вискоблений стіл і покуштувати чудового меду? Такого, яким пригощав мене Євген Якович Знамеровський, відомий пасічник і ветеринар із селища Слобідка Кодимського району.
Пригощав і захопленно розповідав про чудодійні цілющі властивості меду, перги, маточкового молочка. У народній медицині застосовують їх з давніх-давен і як ліки, і як косметичні засоби. Мед і лікує, і робить красивішими. Особливо корисний він, якщо пити його з лікувальними трав'яними чаями.
Говорив Євген Якович також про бджолине життя, про тонкощі і хитрощі пасічницької справи. А ще про свого першого вчителя, наставника, знатного пасічника Назара Івановича Гаврилюка з села Новоселівка Арцизького району, нині покійного. Саме в нього, орденоносця, юний Женя старанно переймав тонкощі і премудрості бджільництва.
– Було це наприкінці п'ятидесятих років, – згадує Євген Якович. – Саме тоді я закінчував школу пасічників, що у Великій Акарджі, недалеко від Одеси. До Назарія Івановича потрапив на літню виробничу практику. То були захоплюючі, незабутні часи.
Н.І.Гаврилюк був, як кажуть, пасічником від Бога, знав про бджіл усе, щедро ділився своїми знаннями з учнями і численними послідовниками. До речі, постійно збирав більше, ніж по 100 кілограмів меду з бджолосім’ї, за що згодом був нагороджений орденом Леніна і премійований автомобілем «Победа»... Саме Гаврилюк навчив нас бути терплячими стосовно бджіл, від усієї душі любити їх, а також умінню користуватися інвентарем...
Закінчивши школу на «відмінно», молодий фахівець Знамеровський потрапив у рідні краї – село Дібровку Котовського району, де відразу ж узяв під свою опіку колгоспну пасіку. Його попередник пустив справу на самоплив, бджолосім’ї гинули, медозбір був мізерним. Тому Євгену Яковичу довелося починати усе з нуля. А оскільки він до роботи ставився з запопадливістю, дуже любив свою професію, то вже через рік створив 150 нових бджолосімей, відкачавши за сезон три тонни меду, або по 90 кілограмів з кожного вулика, заклав для своїх улюблениць чудову кормову базу. Таким чином, щорічно одержував гарні медозбори, а тому і нагородами, грошовими преміями обділений не був...
Надалі життєвий шлях привів Знамеровського до ветеринарної медицини, якій він віддав понад 48 трудових років, з яких 28 завідував Слобідською дільницею ветеринарної медицини. За цей час ветдільниця стала однією з найкращих у районі. Тут створено належну матеріальну базу, тому вона займає провідне місце в області сервісного обслуговування тварин.
Проте, бджільництво Євген Якович не залишав ніколи, постійно утримував на подвір’ї кілька вуликів. А років 10 тому створив велику пасіку на 45 сімей. Розташована вона в такому чарівному місці, що дух захоплює... Уявіть собі широку долину між невеликими височинами, яка поросла дикоростучими травами. В балці, де б'є джерело, народжуючи струмочок, серед дерев, уже вкритих позолотою, розташована знаменита пасіка Знамеровського... Вона в нього чиста, акуратна, усе навколо доглянуто з любов’ю, обладнано зі знанням і умінням: вулики, доріжки між ними, територія, еспарцетове поле...
Неспроста Є. Я. Знамеровський став одним з призерів виставки найкращих пасік області, а фахівці між собою називають його «медовим майстром». Пасічник не просто збирає мед, але і розводить маток найцінніших у Європі закарпатських бджіл – вучок. І ця робота мало чим схожа на бортництво – стародавній промисел. Вона вимагає особливого уміння і вправності. А ще невгамовний Знамеровський вдало лікує бджіл від різних недугів, консультує, дає поради фахівцям-початківцям, майструє вулики і реманент. Під рукою в нього завжди велика кількість літератури.
Євген Якович своїми справами і вчинками заслужив пошану і повагу земляків. Неспроста вони обирали його депутатом райради, де він теж трудився з притаманною йому енергією і ретельністю. Своїми успіхами Євген Якович багато в чому зобов’язаний дружині, Зінаїді Яківні.
Наприкінці нашої зустрічі Євген Якович попросив написати і про наболіле, а саме: необхідно організувати належний збут меду; дотацію бджільництва з боку держави забезпечити; створювати бджільницькі кооперативи. Хіба ж це справедливо, якщо перекупники “беруть” мед у пасічників по 5-6 гривень за кілограм, а на ринках продають за 15 – 20?! Тому, як ніколи, потрібна розумна, послідовна державна політика, покликана підтримувати вітчизняного виробника меду. У цілому ж, Знамеровський своєю справою задоволений, тим більше, що і копійка в сімейний бюджет набігає чимала.
– Буду працювати доти, поки сил і здоров'я вистачить, – говорить старий пасічник, – тому що бджоли – моє життя, моя утіха, і, якщо хочете, – велике щастя.
