21 жовтня в Котовську відбувся ІХ фестиваль поезії «Осінь в Бірзулі», організований Управлінням культури і туризму Одеської облдержадміністрації, Обласним центром української культури та культурно-просвітницьким об’єднанням «Ліра». У його роботі взяв участь наш спеціальний кореспондент, президент Аркадійського літературного клубу Богдан СУШИНСЬКИЙ. Сьогодні ми подаємо його нотатки.
Так, фестиваль поезії “Осінь в Бірзулі” справді став не лише традицією, але й невід’ємним атрибутом мистецького життя нашого краю. Щодва роки до Котовська з’їжджаються поети з різних куточків Одещини, аби виступити перед своїми колегами з читанням нових творів, ознайомитися з творчістю початкуючих літераторів свого покоління, своєї мистецької хвилі; відчути себе в колі істинних шанувальників поетичного слова, в колі однодумців.
Мені, як і більшості учасників цього фестивалю, найбільше імпонувало те, що “Осінь в Бірзулі” (Бірзула – стара назва міста Котовська) відбувається в дусі та атмосфері літературного салону – у невеличкій залі місцевої музичної школи, під чаруючі звуки роялю та пісень вокальних ансамблів, які доповнюють собою літературно-музичну ауру...
Ось уже впродовж багатьох років беззмінним організатором – я маю на увазі організатором безпосереднім, який є генератором усіх передбачених фестивалем заходів, - стає керівник об’єднання “Ліра”, яке діє при Обласному центрі Української культури, Катерина Казначеєва. Сама здібна поетеса, авторка поетичної книжки та лауреат кількох обласних поетичних конкурсів, вона, разом із ведучим Михайлом Нізовцовим, вибудовує цей поетичний турнір таким чином, що він стає схожим на своєрідний поетичний театр. У виконанні ведучих лунають вдало підібрані поетичні твори відомих майстрів слова, далі читають свої поезії учасники фестивалю, а вже в ці поезії, вплітається камерна музика давніх композиторів, або пісні на слова сучасних поетів у виконанні композитора і поетеси Наталії Рувінської; і знову філософсько-вивершена, образна поезія у відтворенні ведучих.
До речі, у своєму завершальному слові на фестивалі я запропонував Катерині Казначеєвій та Михайлу Нізовцову не обмежуватися двома годинами фестивалю, а, дещо підшліфувавши програму, перетворити її на постійний, перший на Одещині та, здається, і в Україні, літературний, або літературно-музичний поетичний театр під назвою, скажімо “Ліра”, “Степова ліра” або “Степова рапсодія”. Вже зараз ці двоє ведучих виявляють істинний артистизм, відчуття літературно-мистецького смаку; вони вміють вибудовувати композицію дійства та залучати до своєї програми кращі, тематично вивірені твори літераторів краю.
З одного боку, такий театр став би і своєрідним мистецьким явищем, і пропагандистом творчого набутку найобдарованіших самодіяльних поетів та музикантів області; з іншого, його виступи в районних та обласних центрах (а згодом і в столиці – а чому б і ні?!) стали б прикладом для наслідування, збуджували б місцеве творче життя, прислуговувалися проблемі відродження сільських клубів, проблемі дозвілля в провінційних містечках. І я невипадково акцентую увагу на проблемі активізації сільських та містечкових закладів культури і провінційного дозвілля. Того ж дня в Котовську відбувався зональний семінар культпрацівників, в якому взяли участь Ірина Іванівна Щоголєва, начальник відділу культосвітньої роботи та народної творчості Управління культури і туризму облдержадміністрації; директор Центру української культури Галина Анатоліївна Загребенюк та автор цих рядків; а провідною темою його стала теза: “Клуби – проти самотності”. Так-так, оті численні сільські клуби, багато з яких, на жаль, ледве животіють, або працюють за старими шаблонами і цілком формально, - проти самотності сільської молоді, отого страшного відчуття самотності, яке вже не здатні притлумлювати ні телевізор, ні модні диски.
Свого часу, працюючи над книжкою “Беседы у литературного камина. Как стать писателем”, у якій якраз і відтворено творчий шлях багатьох учасників нинішнього та минулих фестивалів, за епіграф одного з розділів я взяв власні слова: “Поезія – це сповідь душі і молитва таланту”. Так от, твори, які ми почули в Котовську у читанні Наталії Палашевської, Катерини Казначеєвої, Артема Колодія, Тетяни Тримарук, Надії Птахи, Валентини Присяжної, Людмили Богуславської, Михайла Нізовцова, Наталії Тамусяк, кількох інших авторів, засвідчили, що саме так воно насправді і є. Майже в кожному творі цих авторів з’являлася якась образна, філософська, сюжетна чи фольклорно-смислова знахідка. Вони засвідчують досить пристойний рівень техніки віршування, і навіть у тих віршах, на яких лежить печать наслідування та учнівства, водночас проявляються якісь зернини творчого пошуку, прагнення по-своєму висловити давню сентенцію, під іншим кутом зору поглянути на звичне явище нашого буденного життя.
Вперше фестиваль “Бірзульська осінь” відбувся в Котовську восени 1989 року. За цей час сталося чимало важливих державницько-політичних подій: розпався Радянський Союз, Україна набула незалежності, грозово відшумували над нашими головами всілякі вибори та перевибори, помаранчево замайорів Майдан, а на порозі постали нові, не менш напружені вибори... Та, поза всі ці державні й особистісні злами, поезія розвивається за своїми внутрішніми, божественно-мистецькими законами, а сам фестиваль щойно відзначив шістнадцяту річницю свого заснування. І цим переконливо довів свою життєздатність на хвилі одвічної потреби людської душі у поезії, у святі, у молитві таланту.
Цікава деталь. Місцеву владу на фестивалі репрезентувала заступник голови Котовської райдержадміністрації Світлана Іванівна Дудко. Але, замість виголошення належної в таких випадках офіційної промови, вона... читала свої ліричні вірші, які – а кулуарно це було визнано всіма учасниками фестивалю – анітрішечки не поступалися за своїм художнім рівнем кращим зразкам поезії самих учасників фестивалю. І якщо вже поезія зуміла проникнути в такі кабінети місцевої держадміністрації, то за майбутнє фестивалю “Осінь в Бірзулі” можна не хвилюватися.
