Понад 200 політичних і громадських діячів із країн Європи зібралися в Одесі для обговорення питань регіональної демократії. Представники Асамблеї європейських регіонів прибули сюди для участі в міжнародній конференції з основною темою «Декларація регіоналізму АЄР у Європі: оцінка десяти років прогресу». Цей документ установлює базові норми регіональної демократії. Генеральний секретар Асамблеї Клаус Кліпп, який теж приїхав на цей раут, визначив основний напрям зустрічі як діалог, під час якого має відбутися обмін досвідом з розвитку регіонального керування.
Важливість цього спілкування підкреслив і губернатор Одеської області Василь Цушко. Він сказав, що ми вийшли на європейський подіум не з порожніми руками і готові не лише навчатися, але і зі свого боку показати певні проекти і результативні напрацювання. Так, у досить розвинутій стадії перебуває реалізація проекту щодо будівництва глибоководного суднового ходу Дунай – Чорне море. Актом співпраці тут є приїзд навесні 2006 року групи європейських експертів і консультантів, щоб вивчити специфіку цього економічно місткого питання. Одним із запланованих ними завдань є глибоке вивчення нашої проблеми, щоб знати її не лише за інформаційними повідомленнями, які надходять іззовні, але і вникнути у її суть, як це можуть лише практики. Влітку 2006 року їм належить винести своє резюме. До речі, цей проект іще жодного разу не обговорювався в межах АЄР. В. Цушко також висловив сподівання, що більш предметне знайомство з індустріальними можливостями нашого регіону дасть додатковий поштовх співпраці з закордонними інвесторами. Загальним принципом проектів він назвав якнайшвидше здійснення їхніх прикладних завдань. Сюди ж він відніс низку концепцій, створених у регіоні. Вони проявлені в україно-російській торговельній системі, інтерактивних консультаціях у сфері маркетингу, у сферах науки і митних відносин. Активно опрацьовується концепція в системах середньої та вищої освіти, зокрема щодо обміну фахівцями, розвивається медична співпраця та інформування про агропромислові й земельні можливості краю, складаються кадастри з характеристиками родючості. Інтерес Заходу викликає також наша модель адміністративно-територіальних змін.
Європейська політика – складний конгломерат різноманітних форм взаємин між урядом і місцевими органами влади. Тому першою частиною конференції було обговорення вимог, пропонованих новим часом до регіоналізму. Тут розбиралися як питання місцевого самоврядування, так і фінансування регіональної діяльності. Друга частина була присвячена розглядові різноманітних контекстів регіоналізму. Були представлені існуючі зразки взаємозв'язку між центральними і місцевими органами влади, а також дано оцінку їхніх позитивних і негативних особливостей.
Атмосфера конференції відповідала духу вільного обміну висловлюваннями і професійного товариства. Це випливає з суті АЄР, що є незалежною організацією регіонів з максимально широкою мережею співпраці у Європі. Вона охоплює 250 регіонів з 30 країн. В Україні, крім Одеської, членами Асамблеї є Львівська, Донецька, Херсонська, Кіровоградська області.
Найважливіша проблема для регіонів – фінансування, сказав під час діалогу віце-президент Комітету "Інституційні справи" АЄР Ларс-Герхард Вестберг. Цю ж думку продовжив професор університету Гейделберга професор Рейхард Мюсгнуг. За його висловлюванням, якщо держава хоче, щоб більшість вирішень економічних і соціальних питань брали на себе регіони, вона мусить дбати про приплив коштів до скарбниці місцевої влади. Інакше в системі керування залишиться сама декларація свободи і замість справжньої буде псевдополітика регіоналізму. Досягнення справжньої автономії, вів далі він, пов'язане з відмовою від жорсткої централізації державної влади, яка розподіляє повноваження, але не може матеріально забезпечити їх виконання.
У зв'язку з цим на конференції було розглянуто три моделі. Відповідно до першої, регіон фінансується урядом. Держава повинна брати на себе гарантії, що вона виділить на розвиток регіону належну суму. У цьому разі навіть не може виникнути дискусія про скорочення субсидій або їх перерахування з запізненням. Весь клопіт про те, як цього досягти, органи центральної влади цілком беруть на себе. Свої зобов'язання щодо вишукування фінансових ресурсів вона повинна виконувати навіть у тому разі, коли в країні інфляція або криза. Грошовий обсяг мусить бути достатнім не лише для виживання, але і для розвитку того або іншого місцевого сектору. Обов'язковою є й умова, за якою держава утримується від прямих вказівок, на що витрачати більше або менше коштів. Ці цільові розпорядження одразу обмежать мобільність місцевої влади, яка, безперечно, краще інформована про найперші потреби у своєму районі: що важливіше зараз – театр чи футбол.
Регулювання виділених сум може відбуватися на рівні складання фінансового плану. Регіональна влада подає заявку, і центральні органи розглядають проект щодо доцільності його впровадження. Таким чином, верховна ухвала залишається за центральними органами, і не створюється враження, нібито уряд існує лише для того, щоб безконтрольно передавати кошти до рук місцевого самоврядування.
Основний принцип другої моделі, яка, наприклад, властива Сполученим Штатам або Швейцарії, полягає у частковому фінансуванні регіону. Тобто, одним джерелом є державна скарбниця, іншим – місцева. У третьому разі розподіл іде ще й за принципом поділу податків. Одні з них ідуть до центрального бюджету, наприклад, одержувані від торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами. Це також можуть бути податки на право полювання, на транспортні послуги і дороги. Інші залишаються тільки на місцях. Доход від податку на обіг (ПДВ), який більш гнучкий і існує завжди, яким би не був стан економіки, розподіляється навпіл: 50% до держбюджету, 50% – регіонам. Так, принаймні, чиниться в Німеччині.
Чи виключає це нерівність між регіонами? Ні, звичайно! Промислові сектори завжди переважали над аграрними. Але на Заході до цього звикли і сприймають подібні невідповідності у рівнях як об'єктивний факт. Адже часто індустріальний рівень району залежить від кліматичних умов, які не зміниш.
Л.-Г. Вестберг, підбиваючи підсумок дискусії, сказав, що у зв'язку з цією великою кількістю варіантів з'являється багато різноманітних способів захисту своїх інтересів. Україні, яка стала на шлях утвердження своїх нових стандартів, це відкриває великі перспективи для адміністративної творчості. Тим більше, що Декларація рекомендує і підказує, але не нав'язує жодного з варіантів, як влаштувати своє правління. Підходів безліч, їх навіть більше, ніж ситуацій.
Проте найхарактерніший принцип сьогодні, як веління часу, залишається незмінним. Це децентралізація влади. Найбільшими прихильниками цієї моделі є англійці. Яскраво виявлені ці тенденції в Бельгії та Іспанії. Проте заступник міністра закордонних справ України Олег Шамшур у своєму виступі дав позитивну оцінку і нашим процесам разототожнення місцевої і державної влади.
Загалом же європейські гості одностайно відзначили наш ентузіазм у прагненні до партнерства за сучасними принципами європейської цивілізації.
