З ІСТОРІЇ ОДЕСЬКОГО ВОЛЕЙБОЛУ
Ніна Романова (Задорожна): «Буревісник» став першою українською командою, яка виграла чемпіонат СРСР»
Стисла довідка:
Ніна Олександрівна Романова (Задорожна) народилася в місті Біробіджан.
Заслужена майстерка спорту.
Ігрове амплуа: захисник.
Виступала за команди: "Крила Рад" (Запоріжжя), "Буревісник"(Одеса) – 1957 – 66 рр. (з перервами), молодіжну і національну збірну СРСР.
Досягнення: 7-разова чемпіонка України, чемпіон СРСР-1961, срібна призерка Спартакіади ВЦРПС-1961, переможниця Всесвітньої універсіади-1961, бронзова призерка чемпіонату СРСР-1962, срібна призерка чемпіонату світу-1962, володарка Кубка Європейських чемпіонів-1962.
Однією з найяскравіших подій у спортивному житті Одеси XX століття стало здобуття жіночою волейбольною командою "Буревісник" Кубка Європейських чемпіонів у 1962 році. Відзначимо, що це найвище досягнення наших клубів в ігрових видах спорту за всю історію регіону. До речі, такого вдавалося домогтися тільки волейбольній команді "Медін", які вибороли на початку 80-х років Кубок володарів кубків.
На жаль, небагато одеситів знають хто ж репрезентував той безперечно героїчний загін спортсменок, які принесли європейську славу Південній Пальмірі. Одна з них – Ніна Романова (Задорожна) – сьогодні героїня нашого матеріалу. Ніна Олександрівна охоче погодилася розповісти кореспондентові "ОВ" про свою спортивну кар’єру і досягнення команди "Буревісник".
– Ніно Олесандрівно, як Ви захопилися волейболом?
– Батько був військовик, і з раннього дитинства я багато поїздила з батьками. 1949 року ми опинилися у Вільнюсі. У дворі будинка був волейбольний майданчик, на якому я вперше пробувала грати. Але в школі виступала за вікову групу секції легкої атлетики. І лише наприкінці 9 класу почала займатися волейболом. Сталося це випадково. На республіканському стадіоні "Жальгіріс" відбувалася спартакіада школярів, у якій я брала участь у змаганнях із легкої атлетики. Але так сталося, що у волейбольній команді нашої школи не виявилося однієї дівчинки. Тоді вчитель фізкультури вирішив поставити мене. Мою гру помітив один із тренерів місцевої дитячої спортивної школи Стяпас Баторас, який умовив прийти до школи. Відтоді все й почалося. Одним із перших серйозних турнірів стала Спартакіада школярів Литви 1956 року, у якій я виступала в складі збірної Вільнюса. Ми посіли перше місце – це був мій перший справжній успіх. Того ж року, вже в складі команди Литви, як капітан поїхала на третю Всесоюзну спартакіаду школярів. За її підсумками ми потрапили до четвірки, що вважалося дуже пристойним результатом.
– Як же ви опинилися в Одесі?
– Мого батька наприкінці 1956 року направили до Запоріжжя. Там я далі навчалася, а одна з подруг якось привела мене до місцевої команди "Крила Рад". За якийсь час ми поїхали до Одеси на чемпіонат України. Тут мене побачив відомий одеський тренер Євген Георгійович Горбачов, який запропонував пограти за "Буревісник". Трохи подумавши, дала свою згоду. До речі, на моє рішення вплинув ще і той факт, що в Одесі є найбільший медичний інститут (у якому Ніна Романова працює і зараз – авт.), а я давно хотіла здобути медичну спеціальність. Вступивши до вузу, одночасно стала тренуватися в команді. Дівчатка зустріли мене як рідну. Незабаром прийшов успіх – восени 1957 року "Буревісник" уперше став чемпіоном України. А потім 7 років поспіль нікому цей титул не віддавав. Відзначу, що моїми партнерами були справжні волейбольні "зубри": Елла Півнєва, Галина Коржова, Феліса Гольдгубер і багато хто ще. Це був справжній згуртований колектив.
Незабаром "Буревісник" виборов право грати в класі "А" (прообраз нинішньої вищої ліги – авт.), а в 1961 році виграв чемпіонат СРСР.
– Ніно Олександрівно, розкажіть докладніше про той переможний сезон?
– Це був унікальний випадок в історії одеського і радянського волейболу – "Буревісник" став першою українською командою, яка виграла чемпіонат. Склад був дуже сильний. До першої шістки входили Алла Архангельська, Феліса Гольдгубер, Галина Логвиненко, Валентина Мишак, Тамара Рассадникова і я. Євген Горбачов створив єдиний механізм, що діяв практично без збоїв. Команда провела 21 зустріч, 17 з них виграла і стала чемпіонкою СРСР.
– У 1962 році "Буревісник" піднявся на найвищу сходинку своєї кар’єри, вигравши Кубок Європейських Чемпіонів...
– Так, ми змогли обіграти найсильніші клуби Європи. На шляху до Кубка перемогли французький "Туркуен", бухарестське "Динамо" і белградський "Партизан". У фіналі зустрілися з командою із Софії. Змогли перемогти у двох матчах, причому матч-відповідь відбувся в Одесі, і на очах численних уболівальників, які зібралися в залі стадіону СКА, ми виграли Кубок. Безперечно, такого високого результату ми домоглися завдяки зусиллям усього дружного колективу під керівництвом тренера Євгена Георгійовича Горбачова.
– А як Вам працювалося з Євгеном Георгійовичем?
– Бувало всіляко, адже він був дуже жорсткий, але грамотнющий фахівець. Як людина – дуже порядний і надзвичайно відданий волейболу. Це почуття передавалося і нам. Горбачов був і великим психологом – спілкуючись із ним, дівчата заряджалися позитивною енергією, яку випліскували на майданчику. Це допомагало здобувати дуже важливі перемоги. Взагалі всі дівчата були по-своєму закохані в нього, як у тренера. На жаль, Євгена Георгійовича вже кілька років з нами немає, світла йому пам'ять.
– Ніно Олександрівно, на завершення, що б Ви могли побажати нинішньому поколінню одеських волейболістів?
– Передусім терпіння і віри. З ними прийде й успіх. На жаль, нинішній рівень розвитку волейболу у нашому регіоні далекий від того, який був у радянські роки. Проте приємно радують успіхи дівчат "Джинестри", які ставали чемпіонками і володарками Кубка країни. Волейболу в області і країні загалом потрібна потужна підтримка, інакше ми ще далі будемо відкинуті назад. Сподіваюся, що цього не станеться, і одесити покажуть високий клас гри на змаганнях різних рівнів.
Євген НИЗОВ
СПІЗНИВСЯ – ВТРАТИВ
Губернатор Чукотки міг залишитися без клубу “Челсі”, якби переговори щодо продажу лондонського клубу господареві “Формули-1” Берні Екклстону та керівникові команди “Рено” Флавіо Бріаторе велися небагато швидше.
Нещодавно Бріаторе зізнався, що вони на пару із Екклстоуном мали твердий намір купити “Челсі”, але несподіване втручання російського олігарха, який запропонував вигідніші фінансові умови в угоді, змінило їхні плани.
- У нас була велика програма щодо встановлення контролю над клубом, - сказав Бріаторе (до речі, сам – дуже успішний спортивний менеджер). – А Роман Абрамович повів “синіх” просто в нас із під носа. Кумедно, адже він із Екклстоуном – великі друзі.
Абрамович влив у лондонський клуб справді величезні гроші. Ці інвестиції допомогли “аристократам” стати чемпіонами Англії й два сезони поспіль доходити до півфіналу Ліги чемпіонів, що також можна вважати досягненням. Однак, Бріаторе переконаний, що зумій вони із компаньйоном здобути клуб, успіх був би не меншим.
- Методи керування однакові і в компанії, яка шиє одяг, і в футбольному клубі. Менеджмент – це те, як ти робиш свій продукт, твоя майстерність, твоя креативність і люди, яких ти обираєш для того, щоб мрія стала явою, - говорить він. – Зараз я працюю в тій галузі, яку люблю: у “Формулі-1”. Коли моя любов мине, можливо, я знову спробую увійти до футболу.
А тим часом група російських бізнесменів, імен яких британська преса не називає, готова викупити акції іншого англійського клубу – “Астон Вілли” по 5,6 – 5,8 євро за штуку, що в сумі складає близько 60 мільйонів фунтів стерлінгів.
Підприємці пропонують не тільки кращу ціну, але й готові дати гарантії розвитку клубу. На купівлю нових гравців і модернізацію інфраструктури потенційні покупці готові викласти близько 75 мільйонів фунтів.
Рада директорів “Астон Вілли” підтвердила, що одержала пропозицію щодо продажу контрольного пакету акцій команди, повідомивши про це Лондонську фондову біржу. Після цього повідомлення акції “Астон Вілли” за один день зросли на 27 відсотків.
“Це може призвести до одержання офіційної пропозиції про викуп акцій. Нинішні акціонери будуть інформуватися в міру зміни ситуації”, - говориться в заяві клубу.
На думку англійських ЗМІ, пропозиція, швидше за все, виходить від голови компанії МSІ Кіа Джурабчіана. Сам він поки що не підтвердив своєї зацікавленості у придбанні “Астон Вілли”, хоча раніше пробував купити інший англійський клуб “Вест Хем”.
Коментуючи ситуацію, Джурабчіан заявив, що угода із “Вест Хемом” якщо й відбудеться, то не раніше майбутнього року. Якщо ж за цей час щось зміниться, зокрема, стане зрозуміло, що “Астон Вілла” відкрита для переговорів, то MSI “може перемінити пріоритети”.
За матеріалами вітчизняних і закордонних видань підготував Віктор БЕССАРАБЕЦЬ
КАЛЕЙДОСКОП
ПАВЛО БУРЕ ЗАВЕРШИВ КАР’ЄРУ
Виконком Олімпійського комітету Росії (ОКР) на останньому засіданні затвердив Павла Буре на посаді генерального менеджера збірної Росії з хокею на Олімпійських іграх у Турині.
Буре підтвердив, що він остаточно вирішив завершити свою кар'єру гравця. Крім того, Буре заявив, що він не збирається висувати свою кандидатуру на посаду президента російської хокейної федерації.
НОВІ ІДЕЇ В БОКСІ
Декілька цікавих заяв на конгресі Всесвітньої боксерської ради (WBC) в іспанському Кадисі зробив її президент Хосе Сулейман. Скажімо, він має намір звернутися до трьох інших найпрестижніших боксерських організацій (WBA, IBF і WBO) із пропозицією раз на чотири роки провадити об'єднавчі турніри за звання абсолютного чемпіона в усіх сімнадцяти категоріях. "Є ж чемпіонат світу з футболу, Олімпійські ігри, – говорить Сулейман. – Ми пропонуємо щось подібне й у професійному боксі".
Розігрування Кубка світу, як хочуть назвати змагання, може складатися лише з трьох боїв: півфіналів і фіналу. Нагадаємо, що зараз чемпіоном світу в суперважкій категорії за версією WBC є Хасим Рахман, WBA – Джон Руїз, IBF – Кріс Берд, WBO – Лемон Брюстер. А ще один український профі – Володимир Сидоренко володіє чемпіонським поясом WBA у найлегшій вазі.
Хосе Сулейман також озвучив пропозицію рефері Джо Кортеза збільшити вагу рукавичок. Відповідно до досліджень, більш важкі рукавички пом'якшують силу ударів. І така новація зменшить ризик важких травм голови в боксерів. Пропозицію розглянуть у травні на медичному конгресі WBC у мексиканському Акапулько.
За матеріалами мережі інтернет
