На минулому тижні Україна відзначала річницю Помаранчевої революції. Ми спеціально пишемо «відзначала», а не «святкувала», бо ставлення до цієї події в людей у нашій країні все-таки різне. І якщо в Києві 22 листопада на Майдані зібралося близько ста тисяч прихильників Ющенка, то в Сімферополі до будинку представництва Президента України було принесено кілька невеликих жовтогарячих трун з написами, які вказували на «поховані» укази Президента про демократію і свободу. Це, звичайно, крайність. Можливо, зневіра частини населення пояснюється від початку завищеною планкою сподівань? Що взагалі дав цей рік Україні? Сьогодні про це розмірковує Наталя Чайчук, начальниця управління зовнішньої політики Одеського міськвиконкому.
– Я б хотіла розпочати з того, що дав цей рік моїй сім’ї. У мене наприкінці квітня народився онук, і молода сім’я одержала вісім з половиною тисяч гривень підтримки від держави. І, що для мене дуже радісно, ця молода сім’я одразу ж почала думати ще про одну дитину – дівчинку. Це реальна підтримка держави, яку я вітаю. Помаранчева революція підтримує молодь різними кредитами, залежно від кількості дітей. Безперечно, це підтримка потрібна і вчасна, бо українці – старіюча нація, що потрібно змінювати.
А щодо решти... Я впевнена, що найголовніше – це свобода. Свобода відчуттів, розуміння, свобода одержання інформації. Не таємниця, що до Помаранчевої революції інформація була цензурованою і дозованою. Найбільше зараз кричать, що немає свободи слова, саме ті, хто дуже активно працював по «темниках». А сьогодні їх немає, і кожен може висловлювати свою думку. Ющенко на Майдані обіцяв, що буде налагоджено інформацію не лише від влади до народу, але і від народу до влади.
Про це я хочу сказати окремо, бо саме цим займаюся. Круглі столи, які ми організовуємо, зустрічі з людьми, присутність на громадських слуханнях, свідчать про те, що ми працюємо над цим. Не хочу сказати, що все зроблено бездоганно, але все ж у місті існує політична консультативна рада, яка вже провела вісім своїх засідань. В Одесі є Клуб лідерів, який організували самі громадські організації. Заклопотані проблемами, які не можна розв’язати самостійно, вони об'єдналися в такий клуб. Проведено кілька круглих столів з інвалідними організаціями різного профілю, з багатодітними сім’ями з представниками організацій, що працюють з дітьми. Готується третій круглий стіл релігійно-світської ради, організованої при міському голові, куди запрошено радника Президента з питань релігійних конфесій. Він приїжджає, щоб ознайомитися з нашим досвідом. Бо далеко не в кожному місті релігійні діячі можуть досягти такого порозуміння.
Далі. Ви кажете, що навіть деякі прихильники Ющенка не оцінили підписання Меморандуму з Януковичем? Але Віктор Андрійович завжди говорив, що він буде Президентом всіх українців – і тих, котрі проголосують за нього, і тих, хто буде проти. Він наполягав на цій позиції завжди: і в часи акції «Україна без Кучми», і в часи Майдану. Згадайте події річної давнини: приїзд Ксав’єра Солани, і те, як Ющенко перший підійшов до Януковича і подав йому руку. “Помаранчева спільнота» тоді неоднозначно сприйняла цей крок. Але в цьому весь Ющенко. І тому для нього було так трагічно, коли довелося порушувати питання про сепаратизм, бо це суперечить всій його натурі. Це людина, яка всіма своїми помислами налаштована на мир і злагоду. І він працюватиме у цьому напрямі, навіть якщо люди, які перебувають поруч із ним, його одразу не зрозуміють. Вони зрозуміють – але потім.
Якщо говорити про певні розбіжності між лідерами Майдану, то це звичайно погано. Я не підтримую розколу, однак, його слід було чекати. Бо Ющенко і Тимошенко – політики різної політичної спрямованості. Ця коаліція була ситуаційною. Ющенко – ліберал-консерватор, а в Юлії Володимирівни погляди більш ліві. Чи мав рацію Президент, відправляючи прем'єра у відставку? Я розумію цю ситуацію так. Ми довірили людині на прізвище Ющенко на п'ять років керувати державою. Минув лише рік. На мою думку, ще зарано питати з нього результат.
Щодо діяльності уряду Тимошенко, то економіка не має миттєвої віддачі. І перепродаж «Криворіжсталі» (я наполягаю на терміні «перепродаж», а не «реприватизація») була підготовлена зусиллями її команди. Було багато галасу: чому продали не своїм? Та європейські робітники не знають, хто володіє їхнім заводом! І протягом години акції підприємства можуть перебредати від одного власника до іншого. Робітників цікавить робота профспілки, рівень їхньої зарплати, розв’язання соціальних проблем. Залучаючи іноземних інвесторів, ми залучаємо в Україну і новий менталітет, до якого повинні прагнути. Бо інакше ми ніколи не будемо жити так добротно, як вони «там».
Нинішній владі дорікають популізмом? Не можна сказати, що його не було. Але й не можна сказати, що його не було при Кучмі або Януковичі. І в європейських країнах, коли відбувається виборний процес, ми теж стикаємося з популізмом і заграванням з виборцем. Це сутність людської натури, політика, це відбувається в усьому світі. Замість популізму потрібна економіка – звичайно. Я гадаю, що такі економісти, як Терьохін і Пінзеник добре знають, що потрібно робити для економіки країни.. Але є обставини, які впливають на їхні ухвали.То скасували вільні економічні зони, то знову запровадили... На ухвали Верховної Ради впливають як консервативний блок, так і комуністи.
Я завжди кажу, що якщо є проблема, то завжди є дві можливості. Перша – поглибити проблему до нескінченності, влаштувати якийсь скандал. І друга – сісти за круглий стіл і провести мозковий штурм – що в цій ситуації діяти. Вислухати всі сторони і спробувати зрештою щось вирішити. Нам потрібно рухатися саме таким шляхом. Саме про це у кожному своєму виступі говорить Ющенко. Про те, що «кожна війна закінчується мирними переговорами». Тож починаймо з мирних переговорів.
