Почастішання спроб незаконого перетинання кордону України мігрантами з різних країн не тільки забезпечує роботою місцевих мешканців, що опанували фах нелегального провідника, але й розвиває нові види шахрайства.
Десятеро китайців, заплативши в Києві чимало грошей за те, щоб їх потайки довезли якомога ближче до кордону зі Словаччиною, зуміли дістатися до закарпатського села Невицьке. Тут гостей із Піднебесної зустріли місцеві доброхоти. Спілкуючись незбагненною сумішшю говірок і красномовно жестикулюючи, гості й господарі збагнули, кому та що потрібно. Потім погодилися щодо ціни за переправлення через кордон – по тисячі “баксів” із людини.
Пригрівши прибульців у своїх хатах і запевнивши їх, що вночі перехід буде надійно забезпечений, троє аборигенів рушили до найближчого лісу на підготовку місцевості. Справа то їм була звична, тож працювати довелося недовго. Тямущі хлопці просто обновили на одній із галяв давно вподобану “ділянку державного кордону”: розпушили землю на несправжній контрольно-слідовій смузі, тужче натягли колючий дріт між десятками стовпів.
Привівши китайців увечері до лісу, закарпатці суворо дотримували конспірацію та світломаскування, не світячи ні ліхтарів, ні свічок. Тільки при самій “колючці” посвітили, допомагаючи нелегалам зробити підкоп. По тому групи поділилися, розтанувши в пітьмі.
Поповзом подолавши найнебезпечнішу ділянку, китайці зраділо зітхнули на території іншої держави (щодо цього в них сумнівів не було) й довго блукали чагарями, тільки світанком вийшовши на діл. На околиці якогось хутора вони подивували зустрічну бабцю багаторазовим повторенням слова “поліція”.
– Поліцаї в нас у війну були, – замахала руками стара, – а зараз міліціонери. Але їх тут нема – всі в райцентрі або в Ужгороді.
Спанетличені порушники врешті з жахом щось збагнули. Та й назва українського обласного центру їм була вже перед тим відома.
– Словаччина? Словаччина? – стурбовано та з останньою надією повторювали вони, ще не вірячи омані.
– Та що ви, голуби мої, яка Словаччина? – засміялася стара. – Он за тією горою починається, а тут наша Україна.
Кленучи підступних помічників-волонтерів, китайці півдня блукали околицями, поки їх не затримав наряд із найближчої української застави. Насилу з’ясувавши пригоду, прикордонники навіть поспівчували непроханим візитерам, а потім відправили їх із супровідником до Києва для подальшого вирядження на історичну батьківщину.
