Одеський художній музей показав ювілейну ретроспективну виставку творів відомого українського живописця, майстра пейзажу, заслуженого діяча мистецтв України Миколи Андрійовича Шелюто. У лютому виповнилося 100 років від дня його народження.
Хочеться подякувати родині М.А. Шелюто: дочкам Тамарі Миколаївні Литвиненко, Людмилі Миколаївні Харитоновій, синові Олександрові Микола¬йовичу Шелюто, онукам художника за змогу побачити цю грандіозну виставку, яка дає ціле уявлення про його творчість.
М.А. Шелюто належить до покоління художників, яким випала честь зберегти та продовжити реалістичні традиції живопису, закладені на межі ХІХ – ХХ століть членами Товариства південноросійських художників. Згадаємо основні віхи його біографії. Народився М.А. Шелюто в селі Глухівка Гомельської області. У 1925 – 1931 роках навчався в Одеському художньому інституті. Його викладач – професор Павло Юхимович Волокидін, відомий живописець. З 1936 року художник брав участь у виставках, у 1937 – 1967 рр. викладав живопис і малюнок в Одеському художньому училищі. 1938 року став членом Спілки художників СРСР, 1964-го удостоєний звання заслуженого діяча мистецтв України. М.А. Шелюто пішов з життя 1984 року.
Отже, 30 років педагогічного стажу і близько 50 років творчої праці на ниві образо¬творчого мистецтва! Такий підсумок його життя як художника та педагога. Не менш вражаючим є підсумок його життя як людини: він виховав сина і двох дочок, онуків, які продовжили справу його життя. Родоначальник чудової династії художників: прізвища Реміз, Шелюто, Литвиненко, Харитонова, Кабаченко відомі сьогодні в Одесі.
…У творах М.А. Шелюто виразно видно вплив російського реалістичного мистецтва та мистецтва імпресіоністів ХІХ – початку ХХ століть. Позірна “неефектність” мотивів, тем його пейзажів забувається, коли розглядаєш “Сільський двір” (1937 р.), “Город із капустою” (1937 р.), “Збирання абрикосів” (1949 р.)... Розмаїта гама колірних нюансів, складні тонові співвідношення, тонкі тональні сполучення.
Багато робіт художника цінні для нас, глядачів ХХІ століття, не лише як твори мистецтва, але і як історичні па¬м’ятки свого часу. Це “Готування до сівби” (1949 р.), “Колгоспна весна” (1955 р.), “Гурзуф” (1949 р.) та інші.
Запам’ятовується виконаний у класичних традиціях реалістичного мистецтва “Портрет старого” (1971 р.). Вабить уважний стомлений погляд старечих очей... Гарні натюрморти: яскраві, насичені, соковиті кольори викликають почуття радості.
На прикладі робіт різних років видно, як змінювався колорит, посилювалася його яскравість. Художник як творча особистість перебував у пос¬тійному процесі розвитку, пошуку. Микола Андрійович Шелюто стежив за тенденціями розвитку образотворчого мистец¬тва до останніх днів життя.
На вернісаж ювілейної виставки прийшло багато людей – друзів і колег художника, любителів живопису. Біля однієї з робіт я побачила чоловіка – притихлого, замисленого. Ми познайомилися, розговорилися. Володимир Степанович Осетенко, художник, сказав, що його захоплює у творчості Миколи Андрійовича Шелюто здатність того показати “глибину простору”. “У його роботах багато повітря”, - додав він.
Ювілейна виставка в Одеському художньому музеї надала рідкісну можливість – побачити твори М.А. Шелюто, які зберігаються в запасниках двох музеїв (Київського та Одеського) і у родичів художника.
