Цей принцип дозволить захистити сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, – говорить В.П. КУДІМОВА, начальник служби у справах неповнолітніх облдержадміністрації.
– Валентино Павлівно, фраза, винесена у заголовок, сьогодні у всіх на слуху… Звідки вона взялася?
– Якщо бути точною, то вперше вона з’явилася в постанові Кабміну від шостого лютого цього року, де йдеться про порядок призначення і сплати державної соціальної допомоги цій категорії дітей, а також їх вихователям та прийманим батькам. По суті, цей документ різко змінив усю систему фінансування в цій сфері.
– Сьогодні багато розмов про реформування самої системи опіки і піклування. Завзято витають чутки, наприклад, про закриття шкіл-інтернатів...
– Питання так не постає. Говорити про скорочення і розукрупнення інтернатних установ поки що зарано. Але нахил убік сімейних форм виховання позначився, почалася се¬р¬йозна профілактична робота з кризовими родинами, пропаганда сімейних цінностей тощо. Цього року тільки в Одеській області буде відкрито 5 дитбудинків сімейного типу, створено 22 приймані родини.
– Чи впораються райони з такими цифрами? Адже, наскільки мені відомо, 30 прийманих родин у нас з'явилося за 7 років, а тут майже стільки ж за рік...
– Не забувайте, що змінилася система фінансування. Чому раніше так слабко просувалися приймані родини? Та що їх мали утримувати місцеві бюджети. І районне керівництво йшло на це неохоче, зі скрипом, для нього це був свого роду тягар... Легше було здати сиріт до казенного інтернату, на цілковите держзабезпечення, і забути... Сьогодні ситуація інша. Гроші з цією метою прямим призначенням йдуть з держбюджету, а завдання райадміністрацій – лише знайти прийманих батьків, вирішити всі організаційні питання. Розпочавши реформу, Міністерство у справах сім’ї, молоді й спорту саме фінансову складову визнало головною. До того ж, відомо, що приймані родини обходяться набагато дешевше, ніж утримання великих інтернатів. Не забувайте, що там левову частку коштів поглинає величезний персонал, транспорт, сплата комунальних послуг і тощо. При цьому до дитини доходить лише мізерний відсоток від загальної суми.
Тепер же ситуація кардинально змінюється. Принцип «гроші ходять за дитиною» припускає, що все починається саме з неї – після одержання статусу за кожною дитиною закріплюється сума на рівні двох прожиткових мінімумів. Плюс ті надбавки, що передбачені законом. До речі, новий порядок, коли гроші направляються саме дитині, обумовлено у самій постанові Кабміну від 6.2.2006 р. Йдеться про виплату двох прожиткових мінімумів (660 грн на кожну дитину щомісяця). У цій же постанові зазначено грошове забезпечення батьків-вихователів (як у дитбудинках сімейного типу, так і в прийманих родинах). Сума складає 35 відсотків від розміру соціальної допомоги на кожну дитину, тобто близько 220 гривень.
– Що ж, підкріплення солідне, і слід гадати, матеріальний чинник відіграє свою роль, охочих всиновити дітей стане більше...
– Тут потрібно виявляти велику обережність, оскільки не виключені й корисливі цілі... Скільки було вже прикладів, коли знедолених дітей просто використовували, щоб поправити свої житлові й матеріальні справи. А потім від них відмовлялися... Уявляєте, який удар, якої психічної травми завдавали вони таким дітям... Тому до добору майбутніх батьків ми будемо підходити дуже ретельно і вдумливо, щоб виключити випадкових людей.
– Відтепер цим займатимуться саме служби у справах неповнолітніх?
– Так, і сімейні дитячі будинки, і приймані родини, і питання усиновлення передані нам, але поки що не вирішено питання про кадрове забезпечення. Звичайно, нам потрібні досвідчені фахівці, які б представляли такий сектор. Мова йде про постійний патронат над такими батьками, їх навчання, медико-педагогічну допомогу та багато іншого. А якщо на чотири тисячі дітей у нас один фахівець, то, звичайно, з таким навантаженням він не впорається.
– Нещодавно в області відбулася акція «Допоможемо дітям», мета якої – залучити нових помічників знедоленим сиротам, позбавленим батьківської опіки. Через деякий час, – чи можна говорити про якісь результати?
– Так, звичайно, за багатьма інтернатами, дитячими будинками закріплено шефів. І коли, припустімо, сталася «НП», у дитбудинку сімейного типу, де і діти, і керівник занедужали, відразу прийшли на допомогу благодійники з 7-го кілометру. Активно заявили про себе й підприємці з Малиновського ринку (м. Одеса), які опікують 7-й інтернат, де навчаються діти з наслідками поліомієліту і дитячого церебрального паралічу. Відкрився в нас і новий обласний притулок «Світанок», над яким уже взяла шефство мережа супермаркетів «Таврія-В». Тут ухвалили щомісяця доплачувати педагогам-вихователям. Адже працювати в таких установах вкрай тяжко: у дітей, що сюди надходять, один вихователь – вулиця. Дати притулок, обігріти, нагодувати – це одне, наступний етап – змінити свідомість, ставлення до життя. І тут педагогічна система нерідко дає збій, бо тяжко починати формувати життєві принципи в підлітків, яким уже по 14 – 15 років.
– Та й що взагалі можна зробити за три місяці – максимальний термін, відпущений для перебування в стінах притулку...
– Безумовно, терміни адаптації до нормального людського життя мають значення, тому сьогодні й ставиться питання про те, щоб на базі притулків відкривати соціально-реабілітаційні центри. Як експеримент, вони вже створені в Ізмаїлі, у Білгород-Дніст¬ровському, Тарутинському ра¬йонах. Є й інші цікаві проекти, наприклад, за кордоном добре зарекомендували себе дитячі містечка – комплекси, що об’єд¬нують різні установи з певною інфраструктурою. Важливо тільки не перетворити їх на резервацію, обнесену колючим дротом. Та й загалом у роботі з дітьми будь-яка заорганізованість, формальний підхід мають зворотний результат. Тому наша справа – не гнатися за показниками, а боротися за благополуччя кожної дитини. З цією метою в області пос¬тійно провадяться рейди «Урок», «Вулиця», «Підліток», коли ми разом із кримінальною міліцією, відділами освіти виявляємо безпритульних дітей, повертаємо їх до родин, інтернатів, шкіл. Намагаємося тримати на контролі всі неблагополучні, кризові родини, число яких, на жаль, не зменшується. Нерідко батьки, гнані надією на пристойне працевлаштування, починають мандрувати білим світом, залишаючи дітей самих без догляду. Таких сиріт при живих батьках чимало, і ця проблема теж потребує оперативного втручання. І передусім представників місцевого самоврядування, сільських, селищних голів. Нерідко вони самоусуваються від цього, хоча за законом представляють органи опіки й піклування. От і постає питання: як може голова райдержадміністрації або сільради захищати інтереси тисяч своїх співгромадян, якщо не здатний подбати про декількох сиріт? А такі приклади у нас є. Коли в Кодимському районі після смерті матері залишилося п'ятеро знедолених дітей, чию грошову допомогу безпробудно пропивав батько-п'яниця. І тільки лист бабусі на ім'я Президента (із проханням втрутитися у ситуацію, позбавити алкоголіка батьківських прав) змусило, нарешті, місцеву владу зайнятися цією родиною. Адже якщо не оформлений статус дитини, опікунство під нею, вона не одержує належних їй за законом пільг, грошей.
Чимало випадків і безвідповідального ставлення до захисту майнових житлових інтересів дітей, підлітків. Дуже багато порушень у Комінтернів¬ському районі, де сільради невчасно встановлюють статус дитини, не займаються вчасно оформленням пенсій за втратою годувальника, влаштуванням дітей до держустанов. Наприклад, ми займалися історією, коли дівчинка, після смерті матері-одиначки, була цілком беззахисною, не мала (впродовж чоти¬рьох років!) ані опікуна, ані грошової допомоги. А коли бабуся вирішила переїхати до Раухівки і купити там житло, Раухівська сільрада, яка є, до речі, органом опіки й піклування, видає висновок про майбутню квартиру: «Перебуває у зразковому стані, лише відсутні опалення і газова плита». Годящі умови для дитини, на думку сільради…
Та й сама служба у справах неповнолітніх у цьому районі виявилася в загоні… Замість належних семи чоловік тут працюють лише двоє, та й тих позбавили кабінетів, і вони туляться в приймальні райвно…
Чимало проблем, пов'язаних також із усиновленням, опікою, коли з якихось причин дітей повертають до дитячих будинків. Ось нещодавній випадок в Іллічівську: хресна мати раптом передумала і повертає дитину до притулку. Тяжко навіть уявити, що пережив десятирічний хлопчик, зазнавши такого удару. Так, крижаній неувазі, байдужості немає місця там, де йдеться про дитячі долі. Жодна дитина не має залишитися без уваги – цей правильний висновок мусить завжди випереджати конкретні справи.
