Нещодавно екологічна громада відзначала Всесвітній день водно-болотних угідь. Нотатками з цього приводу ділиться наш спеціальний кореспондент.
Читаючи в “датському” календарі про наближення подібних “днів”, так і хочеться вигукнути: “Господи, і яких тільки “днів” та свят ми не понавигадували!” Одначе поставитися з такою легковажністю до Всесвітнього дня водно-болотних угідь може лише людина, яка абсолютно не знається на екології і котра уяви не має, якого важливого і глибинного пласта природи ми в цей день торкаємося. А про нього слід знати.
Започатковано було цей суто екологічний “день” ще 1971 року, коли в іранському місті Рамсарі провідні екологи та політики світу, що зібралися під егідою ЮНЕСКО, запропонували спеціальну Конвенцію, яка, за назвою міста, так і зветься тепер в усіх офіційних документах “Рамсарською”. Засновники її зобов’язали всі країни, уряди яких підписали дану конвенцію, постійно, на високому науковому рівні та з огляду на міжнародне значення заходів, займатися проблемами водно-болотних угідь, які вважаються важливими елементами регіональних, континентальних та всесвітньої екосистем.
Вагомість цих заходів, наукових досліджень та практичного ведення господарювання настільки очевидна, що на сьогодні “сторонами” Конвенції вже стали 150 держав світу, незалежно від їх державного та політичного устрою і ступеню економічного розвитку. В жовтні 1999 року незалежна Україна теж стала Договірною стороною Рамсарської конвенції, поновивши таким чином своє членство, яке юридично, але не реально, було перерване розпадом Радянського Союзу.
Щоб зрозуміти, про які національні набутки йдеться та яке їх значення, досить з’ясувати для себе, що лише в Одеській області Кілійське гирло Дунаю, озера Сасик, Кугурлуй та Картал, система озер Бурнас-Алібей-Шагани, все болотно-озерне межиріччя Дністра і Турунчука, північна частина Дністровського лиману та поділений між Одещиною і Миколаївщиною Тилігульський лиман увійшли до переліку водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення. Вони описані, більш-менш досліджені, а головне, – взяті під охорону держави спеціальною постановою Кабміну України (від 23 листопада 1995 року) “Про заходи щодо охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення”.
Якщо вже ми торкнулися юридичного аспекту, то слід назвати ще й Закон про охорону навколишнього середовища (1991), Постанови Кабміну “Про Порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення”, “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки” і, нарешті, “Водний кодекс України” (1995).
А загалом в Україні налічується зараз 22 болотно-водні угіддя, які підлягають міжнародному моніторингові, ще приблизно стільки ж мають статус державних та місцевих угідь. Про важливість цього напрямку природоохоронної діяльності свідчить вже хоча б той факт, що 1999 року відбулася чергова, вже сьома, Конференція Договірних сторін Рамсарської конвенції, яка цього разу проходила в Сан-Хосе (Коста-Ріка). Висловлюючи стурбованість станом лиманів, боліт та озер, науковці наполягали на тому, щоб збільшити кількість заповідних об’єктів міжнародного значення із 1556, які існували на той час, до 2000. Хоча вже й тоді загальна площа таких угідь сягала майже 130 млн га.
Дехто може сказати: “Ну гаразд, озера, лимани, річки... – це зрозуміло, їх слід оберігати, рятувати, дбати про чистоту джерел та русел. Але з якого дива ми беремося рятувати болота, яких, здавалося б, навпаки, слід виживати з лиця планети, як розплідники комарів, занедбану землю, небезпеку малярійних захворювань та фізичну небезпеку для людей і тварин, які досить часто опиняються в трясовині, як у смертельній пастці?..”
Одначе через цей наївно-прагматичний підхід до боліт людство вже пройшло. Тепер уже ні в кого не лишається сумніву, що болота, плавні, заплави річок, як і ціла система ярів, які підходять до них, все це елементи природної екосистеми, завдяки яким природа провадить самодренаж, утворює відповідне середовище обітування для багатьох видів рослинного і тваринного світу, формує унікальні ландшафтні комплекси. Тепер ми вже знаємо, як спроба спрямляти річища та висушувати і розорювати заплави річок і прилеглі долини призвела до того, що ми занапастили величезні території, котрі раніше були пасовиськами, де водилися риба і дика птиця; та й самі річки, пішовши під землю, перетворилися на реальну загрозу підтоплення великих територій, десятків населених пунктів. Ми вже достоту обпеклися, спробувавши перетворити великий морський лиман Сасик – на прісноводне озеро, відгородивши його від природного середовища – моря – дамбою. Спочатку ми витрачали десятки мільйонів (доларів), аби вдатися до цієї екологічної авантюри, а тепер доведеться вдвічі більше затратити, аби гідно позбутися її наслідків.
А до скількох проблем призводить, скажімо, непродумана зарегульованість рівня плавневих вод на півночі Дністровського лиману, величезні території якого є і природним риборозплідником, й ареалом сотень видів рослин і тварин; і місцем відпочинку та підгодовування сотень тисяч перелітних птахів. Можливо, саме на прикладі “боротьби” з такими непривабливими на вигляд та нелюбими нам болотами, ми й отримали гіркий і суворий урок того, що в природі нічого випадкового та зайвого не буває. Випадковими та зайвими буваємо в ній ми, якщо зловживаємо своїми можливостями та знаряддями при вторгненні у природне середовище; якщо виходимо із тимчасової вигоди, забуваючи, що все, що природа творить, - вона творить на віки, взаємопов’язуючи навіть те, що нам з вами, грішним, взагалі здається непов’язуваним.
Зараз нам слід виходити з того, що все, що ми могли знищити, занедбати, переорати і перекраяти в нашому довкіллі – ми вже знищили і занедбали... Тепер мусимо дбати про кожне джерельце, кожен витік струмка, кожне природне болітце, не кажучи вже про великі аквально-прибережні та аквально-скальні, такі, як комплекс Карадазького природного запо¬відника під Феодосією; торфяно-болотяні, водно-болотяні та інші комплекси угідь. Бо тільки тоді можемо бути впевненими, що нащадкам своїм залишимо повноцінну життєдайну планету, а не ще одну космічну пустелю.
