Заявляти, що світ, в якому ми живемо, це світ нами ж таки сотворений, нібито й некоректно. Адже кожному відомо, що ми – лише часточка тієї надскладної біологічної системи, яку називаємо «Планета Земля», лише одна з ланок незгасимого і невмирущого ланцюга, який символізує і реалізує життєздатність нашої планети. Тим паче, що зараз уже не існує серйозного вченого, який би не погоджувався з твердженням, що й сама наша планета, як об’єкт Всесвіту, є однією з форм космічного життя і вселенського Космічного Розуму.
І все ж таки ми, люди, є тією спільнотою, яка давно вийшла в своїй діяльності за межі відведеної нам природою біологічної ніші, якої ми дотримувалися, скажімо, ще в часи кам’яного віку. Світ, в якому ми з вами живемо зараз, на початку ХХІ століття, це вже симбіоз діяльності всепланетного і людського розуму; поєднання наслідків діяльності Природи, яка забезпечує біологічну безпеку планети, виходячи з закладеної в ній самій, у планеті, програми; і людського суспільства в цілому, а також окремих державно-етнічних спільнот, вплив на довкілля яких визначається передусім їх світоглядом, релігійними уподобаннями, їх економічним розвитком та екологічними пересторогами.
Тобто, коротше кажучи, ми вже давно позбавлені права і можливості жити в тому, загалом благодатному чи принаймні сприятливому, природному середовищі, яке відведено було нам планетою Земля чи Вищим Творцем (тут уже нехай кожен сам визначається із життєдайним початком), а змушені існувати в тому світі (з нами ж таки спровокованими техногенними катастрофами, з промисловою перенасиченістю, з загазованістю і парниковими ефектами міст-мегаполісів, з напівотруєною землею і напівзабрудненою чи майже непридатною для пиття водою), якого ми самі, своєю діяльністю змоделювали і витворили.
І саме ця ситуація примушує замислитися над тим, яка відповідальність лягає на нас перед нашим довкіллям, перед планетою, перед прийдешніми поколіннями. Так, Україна ще і досі вважається однією з найбільших лісових держав Європи. Цьому можна було б втішатися, якби ж то не усвідомлення того, що під лісом у нас перебуває всього-на-всього трохи більше 15 відсотків території. І це при тому, що у нас величезні площі земель, непридатних для землеробства; долин, усіляких кам’янистих та заводнених пустищ, які можна, і давно вже треба було, перетворити на лісові масиви. Адже не забуваймо, що сама Природа подбала про те, щоб певні види дерев і чагарників росли геть в усіх природно-кліматичних зонах: від боліт – до пустель, від чорноземів – до відкритих скелястих грунтів. Будь-ласка, займайтеся розведенням певних видів та порід дерев і чагарників; дозуйте їх, виходячи з доцільності; віддавайте перевагу тим, які видаються більш корисними – щодо своєї деревини, кореневої системи, інтенсивності очищення повітря, тривалості зеленого покриття та ін. – і засаджуйте.
Ми ж поки що можемо констатувати, що інтенсивно винищуємо й ті масиви в Карпатах, у Медоборах (гірська система на Поділлі та в Південній Галичині) та в Кримських горах, які є для нас стратегічними. До чого це призводить, ми вже знаємо: якщо ще недавно інтенсивність танення снігів у Карпатах природно регулювалася лісовими масивами: спочатку танули сніги на галявинах та в гірських долинах, далі – в рідких лісових масивах, потім у гущавині та в підліску, і в такий спосіб регулювалася кількість води, яка потрапляла в гірські ріки; то тепер усі ми з жахом чекаємо танення снігів у Карпатах (і так само в Альпах, на Кавказі чи в Криму), знаючи, що це неминуче призводить до великих паводків, зсувів грунту, розломів поверхні, тріщин у будівлях або цілковитої їх руйнації.
Свого часу Держлісгосп України ухвалив “Концепцію реформування та розвитку лісового господарства України”, в основі якої лежить програма “Ліси України на 2002 – 2015 роки”. Цікаво знати, що дана концепція враховує, наприклад, і той факт, що, за оцінкою Академії аграрних наук, зараз в Україні, в зв’язку з новими, недержавними та неколгоспними формами землекористування, із сільгоспвикористання буде вивільнено від 8 до 10 млн га малопродуктивних земель. Які додадуться до тих мільйонів гектарів, які вже давно не використовуються в сільському господарстві саме через свою непридатність та малопродуктивність. А це відкриває перед лісівниками нові перспективи. Ось він – простір для діяльності!
Візьмімо нашу Одещину. Загальна, як кажуть фахівці, “лісистість” її сягає всього лише 5,9% території. Звичайно ж, це мізерне покриття, особливо, якщо зважити, які величезні долини, які неосяжні яруги, які малопридатні землі облягають зараз майже кожне село та містечко Одещини. Скільки сотень кілометрів прибережних –морських, озерних, річкових та лиманних – аж проситься під захисток лісових крон. Під час всеукраїнської наради лісівників, що відбулася з ініціативи керівництва Держ¬лісгоспу 24 лютого 2006 року і в якій взяв участь Президент України Віктор Ющенко, було взято до уваги, що Одещина має найближчим часом довести “лісистість” своєї території до 9 відсотків, тобто засадити лісом щось близько 104 тисячі гектарів. З них понад 1200 га має з’явитися вже нинішнього року.
Чесно кажучи, мені доводилося чути від лісівників і таку думку, що, мовляв, довести до 9 відсотків “заліснення” буде дуже важко, майже нереально. Адже це означає майже подвоїти кількість лісів. Ну й що? На мій погляд, головне в цій справі – визначити мету. Та ще – активніше залучати до лісонасаджень не лише працівників лісгоспів, а все населення, особливо молодь. Нам слід рішуче відроджувати практику і традиції весняних та осінніх всегромадських суботників з озеленення. Те ж саме стосується й очищення джерел та занедбаних криниць, наведення ладу на берегах водойм, контролю за очисними спорудами та за несанкціонованими викидами шкідливих речовин; дбайливого ставлення до запасів риби, перетворюючи на рибні розплідники всі наявні в селах водойми.
Ось переді мною звіт директора Великомихайлівського лісгоспу Михайла Миколайовича Дядюка, якого він так і назвав “Ліси Одещини потрібні всім”. Говорячи про перспективи, М. Дядюк повідомляє, що у ввіреному йому лісництві минулого року прийнято (зверніть увагу!) від інших лісокористувачів у Великомихайлівському районі понад 692 га, а в Фрунзівському – 841 га. Майже 4,5 тисячі гектарів прийнято земель від меліоративного фонду. Лісгоспом уже заплановано створити сім нових обходів. Тільки в розсадниках цього лісгоспу в 2005 – 2006 роках вирощено 1 млн 385 тисяч одиниць садівного матеріалу.
Що випливає з цих цифр? А те, що тепер уся лісівницька справа зосереджуватиметься у лісгоспах, тобто лісівництво виводиться з підвідомчих засад і передається до рук фахівців. По-друге, ми бачимо, яким значним потенціалом володіють і цей, Великомихайлівський, і Кодимський, Балтський та інші лісгоспи. Зараз держлісгосп займається вирощенням 24 порід дерев, серед яких і такі рідкісні для наших країв, як кримська сосна, самшит, ялина, ялі¬вець, туя, а також липа, береза і, звичайно ж, 35 сортів троянд. Тобто враховується той фактор, що всі ці сорти можуть використовуватися і на приватних ділянках у вигляді декоративних рослин та квітів.
Підсумовуючи нараду в Держлісгоспі, Президент України цілком слушно зауважив, що збереження довкілля і, зокрема, лісів – це наша загальна свята справа, і що “абсолютна більшість людей дивиться на ліси не тільки через лезо сокири, а бачить у лісах сакральні цінності”.
Так, справді, на ліс, на наші лимани, на плавні і річкові долини ми повинні дивитися не лише через калькулятор економіста та сокиру лісозаготівельника, але й виходячи з усвідомлення краси навколишнього світу, всіх тих оповідей і легенд, які з ним пов’язані, з нашого духовного і душевного багатства.
