…Коли реалістичного мистецтва було занадто багато, – а, по суті, лише воно і було, – хотілося чогось іншого. Зараз, коли все з точністю до навпаки, такою радісною стає зустріч з творами художника, який сповідує у своїй творчості традиції – ні, не “соціалістичного”, а просто реалізму.
Втім, можливо, мистецтвознавці по-іншому нині назвуть той напрям, у якому працює Володимир Прохоров. На його травневій виставці в Одеському музеї західного і східного мистецтва показані портрети, пейзажі, натюрморти, жанровий живопис. “Все як справжнє”, – зазвичай кажуть глядачі, коли дивляться на фрукти, квіти, трави, філігранно виписані, на таку природну прозорість хвилі, на туман, що клубочиться, “як живий”, на картині...
Портрет народного артиста України Олега Школьника, “який зібрався перекусити”, просто дражнить ненажер – рум'яною курочкою, копченою рибою, хрумким маринованим огірочком. Але погляд і увага не затримуються на цих гастрономічних радощах, а прикуті до головного героя. Курочка та дещо з нею – такий трюк художника, пастка, якої зацікавлений глядач благополучно уникає, зосередившись на портретованому. На відміну від портрета О. Школьника, гранично лаконічні портрети його дружини Тетяни, народного артиста України Семена Крупника та його дружини Агнеси Михайлівни. Портретний жанр показаний і іншими роботами – “Ігуменя Серафима”, “Борис Давидович Литвак”, “Таня”, “Кристина”, “Майя”, “Ігор Лучинкін”, “Дизайнер Євгенія Рябчук”, “Ганна Овчинникова”, “Лерка”...
Володимир Прохоров з однаковим натхненням пише море, узбережжя, польові дороги, квітучі луги і галявини. Йому вдається відобразити на полотні атмосферу розніженого літнього дня – зеленого і блакитного. А ось одеські схили наприкінці дня... Гармонія контрастів – сірі сутінки, червоні осінні дерева, захід, що догорає у блідому морі, самотнє вітрило, його зворушлива беззахисність перед темрявою, що насувається. Пейзажі Володимира Прохорова, як і його натюрморти (з ножем, з калиною, з грушами...) пройняті філософією життєлюбства, життєствердження. Життєві сили Природи невичерпні, і натхнення у неї повинен черпати не лише художник. Але люди забувають про це у “вихорі буднів”, потрібен привід, поштовх, щоб “зупинитися, оглянутися”... Виставка картин Володимира Прохорова і може спонукати до цього. А вже ідучи додому, підійдіть ще раз до його автопортрета – у вас знайдеться, що сказати художникові.
