Генерал-майор у запасі Олег Іванович Бабич виразів не добирає:
– Невже Україна така багата, що ми можемо дозволити собі знищувати майно цілої дивізії! Переламали, розікрали штаб дивізії. І ніхто нічого не знає, всі порозвішували вуха. Від Будинку офіцерів, якщо не помиляюся, залишилася одна бібліотека. У спортзалі теж все витягають, ламають. У продовольчому складі вже вирізують кутики і швелери – на металобрухт. Але головна катастрофа почнеться тоді, коли військовики (у Болграді залишилася 16-та механізована бригада) зовсім нас залишать. Все буде знищуватися, грабуватися – і ніхто не зупинить цей процес.
Колишній командир дивізії (хоча десантників колишніх не буває), як і всі мешканці Болграда, стурбований долею двох військових містечок, що звільняються внаслідок військової реформи і виведення контингенту. А це дев'ять (!) казарм на 500 солдатів кожна, дві їдальні по 1500 посадкових місць, автопарки в цілому на 950 одиниць техніки, а до них – заправні пункти і цілком оснащені устаткуванням ремонтно-відновлювані бази. Крім цього, на території військових містечок є численні складські приміщення, теплиця, готель, два медпункти, два клуби, а також спеціалізовані об'єкти, такі, наприклад, як клас готування до десантування техніки і особового складу. Крім цього, кілька об'єктів «розкидані» у місті і за його межами: аеродром зі злітною смугою 2,3 км (техніко-експлуатаційна частина вже знищена), штаб дивізії, Будинок офіцерів, госпіталь на 200 ліжок, КЕЧ та низка супутніх під¬розділів, що забезпечують життєдіяльність гарнізону, особовий склад якого колись доходив до 7 тисяч чоловік.
Процесом розформування військових підрозділів, що дислокуються у Болграді, обурені всі. Але варварство – по-іншому не скажеш – триває. Заради справедливості відзначимо, що кілька казарм почали переобладнувати під квартири. Але кому вони дістануться – таємниця за сімома печатками.
Генерал-майор у від¬ставці О.І. Бабич, який багато років командував дивізією, і його товариші по службі переконані у тому, що є реальна можливість зберегти майно, використовувати його на благо міста і городян. Ініціативу повинні взяти в руки органи місцевого самоврядування, зокрема міськвиконком. Механізм простий, і вже випробуваний. Наприклад, один з об'єктів кілька років тому було передано підприємцеві – зараз там працює чудова хлібопекарня. Можна було б передати в гарні руки й іншу нерухомість, створивши згодом у Болграді додаткові підприємства і робочі місця.
До «чорного списку» військових об'єктів, які повинні бути ліквідовані, потрапив і госпіталь. Цим фактом представники ра¬йонної громадської організації «Спілка ветеранів військово-десантних військ» стурбовані особливо.
– За час свого існування медзаклад завоював великий авторитет не лише серед військовослужбовців, але і місцевого населення, – говорить заступник голови ветеранської організації Сергій Котов. – У зоні обслуговування госпіталю – 2500 ветеранів Великої Вітчизняної війни і Збройних сил, які мешкають у Болградському, Ізмаїльському, Ренійському і Кі¬лійському районах. Це люди, які мають закріплене Законом України «Про статус ветеранів військової служби і їх соціальний захист» право на пільгове медобслуговування. Ліквідація госпіталю фактично позбавить захисників Батьківщини пільг.
Під час візиту Юрія Єханурова до Придунав’я (13 квітня п.р.) ветерани ВДВ передали звернення, у якому порушено питання про необхідність збереження в Бессарабії військового госпіталю. Це дало результати: до Болграда прибула комісія Південного оперативного командування, у міській раді відбулася зустріч за участю мера Болграда В. Качанова, голови ради ветеранів ВДВ О. Бабича, військкома Болградського району А. Ільченка, депутатів міської ради. Мешканці Болграда запропонували компромісний варіант – на базі госпіталю організувати лазарет на 25 – 30 ліжок. Було складено відповідний погоджувальний документ, який пішов у Міністерство оборони України. Але на цьому справа зупинилася.
– Ми з надією чекаємо позитивного результату, – говорить Сергій Котов. – Реорганізація армії – це не лише її скорочення і приведення до НАТОвських стандартів, але і турбота про тих людей, які правдою і вірою служили державі. Якби спробували американських офіцерів позбавити медобслуговування, вони б показали, де раки зимують! Ми маємо намір обстоювати інтереси ветеранів – аж до встановлення охорони в госпіталі силами своєї громадської організації.
Що стосується виведення військового контингенту з Бессарабії, то професійні військовики не перестають повторювати: у поліетнічному регіоні це вкрай небезпечно.
– До Румунії – 38 кілометрів, до Молдови – 5, до Придністров’я – 120, а Гагаузька Республіка – за 17 кілометрів. А що у нас за спиною? Ласий шматок – острів Зміїний з шельфом нафти. Якщо військовики підуть звідси, хто стабілізує ситуацію у цьому регіоні? Пожежники з двома шлангами? – обурений колишній командир дивізії.
