Класики минувшини ойкнули б, довідавшись, що за шість років можна написати ...сорок романів – і при цьому так і не довідатися, що таке натхнення. У кожному разі, з ним не знайома російська письменниця Юлія Шилова, яка відвідала Одесу в межах міжнародної книжкової виставки-ярмарку «Зелена хвиля».
Про це вона повідомила на зустрічі з читачами, що відбулася в книжковому супермаркеті «Будинок книги і медіа». Взагалі ж, послухавши Юлію Шилову, дійдеш висновку: письменство для неї – більше, ніж письменство, і сама вона вважає себе чимось більшим, ніж письменницею. Можна говорити про деякий «феномен Шилової», який умовно назвемо «службою порятунку для жінок, що потрапили у тяжку ситуацію».
Юлії і самій довелось пройти крізь випробування: «Доля ніколи не була до мене прихильною. Я занадто багато втратила. Я втратила своє минуле життя, де був власний бізнес, чоловік, друзі і добробут. Усе, через що я пройшла в житті, тепер у моїх книжках». Є різні способи впоратися з неприємностями, перебороти труднощі – Юлія Шилова вибрала свої. Опинившись у 1998-му – рік дефолту – на руїнах свого фармацевтичного бізнесу, вона не занепала духом, а вирішила, на основі того, що сталося, написати книжку. Це зіграло роль своєрідної терапії, після «курсу» якої «хвора» видужала. «Ліки» ж виявилися як наркотик. Ось так і з'явилися за шість років сорок романів.
Звичайно, тільки власного досвіду на усі не вистачило б. І свої сюжети Юлія Шилова черпає з листів, що йдуть до неї безупинним потоком. Перетворюючись на книжки, жіночі історії знаходять відгук у нових читачок, допомагаючи їм впоратися зі своїми проблемами, знайти вихід із кризової ситуації. А Юлія одержує нові листи – і цей кругообіг вічний, тому що життя підкидає і підкидає проблеми. «Ліки від Шилової» іноді бувають настільки радикальними, що одна з читачок розлучилася зі своїм чоловіком, а чоловік іншої готовий привселюдно спалити такі улюблені жінками романи. Правду кажучи – той самий засіб одним допомагає, іншим – шкодить: чоловіки, виявляється, зовсім не зацікавлені в тому, щоб поруч з ними були сильні, незалежні, упевнені в собі жінки. Такі, якими вони створюють себе за образом і подобою Ю. Шилової. А сама письменниця зараз «абсолютно щаслива», тому що пише «для нас», у чому і вбачає сенс свого життя.
Але цим «феномен Шилової» не вичерпується. Цього року стартувала суперакція «Страждати необов'язково!». Щоб стати її учасником, необхідно вирушити на курорт, зав'язати там відповідний (курортний!) роман. Шанси на успіх зростають, якщо він буде нещасливим. І чим нещасливіше, тим краще, – адже на кону 150 тисяч російських рублів! Отже, закликає Ю. Шилова: «Втіштеся! Заробіть на тому, що здавалося невдачею! Перетворіть Ваші страждання на дзвінку монету! Надішліть найнесамовитішу історію про Вашу любов на курорті». Залишається заздалегідь поспівчувати авторам (і діючим особам!) не найнесамовитіших історій...
Під час зустрічі в книгарні були в продажу кілька романів Ю. Шилової, і у людини, яка тільки збиралася відкрити для себе її творчість, були труднощі з вибором. Сама письменниця порадила для початку взяти роман «Провінціалка, або Я – жінка-скандал». (Напевно, вважає його у відомому розумінні найкращим, у зв'язку з чим запитання: «Якщо цей – найкращий, то які ж «гірші»?)
В основі роману – історія «вірної шанувальниці» авторки, жінки, зараженої СНІДом. Книжку відкриває лист самої шанувальниці («Дорога Юлія! Будь ласка, напишіть книжку про таких, як я, адже про нас ніде не говорять...»). Доля її по-справжньому трагічна, – але в жанр зухвалої кримінальної мелодрами все-таки не укладається. Але нічого – про інше подбала Юлія Шилова. Виникає чергове запитання: «А писати про проблеми жінок в іншому жанрі не виходить?». На щастя, не з криміналу єдиного складається наше непросте життя. Але авторці цей жанр ближчий, рідніший, та й легший, напевно. «Інший жанр» зажадав би більше часу, сил, нарешті, таланту, а можливо, і натхнення. І по-стахановськи (сорок книжок – за шість років!) – не вийшло б...
Зазначивши на початку цієї статті, що письменство для Ю. Шилової більше, ніж письменство, і сама вона – більше, ніж письменниця, уточню – з одного боку. З другого ж, – не відомо, чи можна вважати нашу гостю письменницею у класичному значенні цього слова. Ну, хіба що пише, – а не малює. Юлія Шилова та її дами – невтомні авторки детективів-мелодрам, упевнено зайняли нішу, яку називають «чтивом». Нехай її романи – служба порятунку для читачок, тільки не будемо відносити їх до літератури. Можливо, це книжковий варіант жіночого журналу? Тим більше, що під однією обкладинкою з романом гармонійно вживається «подарунок» – поради від Ю. Шилової. Зокрема, разом з «Провінціалкою...» – «Секрети скорення столиці» («Збираючись на завоювання величезного мегаполісу, не варто чекати, що він прийме тебе з розкритими обіймами»…).
…Дуже хочеться, щоб наступна «Зелена хвиля» принесла до наших берегів представника іншого жанру, традиційно більш близького, ніж «зухвала кримінальна мелодрама». Нехай це буде справжній письменник.
